Читати книгу - "Біблія"

4 що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога.

5 Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше.

6 Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення.

7 І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

8 Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити.

9 Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,

10 котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

11 за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.

12 Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простотї і чистотї Божій, не в мудрости тїлесній, а в благодатї Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.

13 Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,

14 як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.

15 І в сїй певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,

16 а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.

17 Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тїлу задумую, щоб було в мене то так - так, то, нї - нї.

18 Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї".

19 Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був "так" і "нї", а було у Йому "так".

20 Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.

21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог,

22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

23 Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.

2-е до коринтян 2

1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.

2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.

3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.

4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.

5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всїх вас.

6 Доволї такому сієї кари від многих.

7 Так що напротив лучче простїть і утїште, щоб надто великий сум не пожер такого.

8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.

9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.

10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,

11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

12 Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено менї двері в Господї,

13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.

15 Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:

16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє; та кого на се вистачить?

17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.

2-е до коринтян 3

1 Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).

2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.

3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.

4 Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,

5 бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,

6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.

7 Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,

8 як же не більше служеннє духа буде в славі?

9 Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.

10 Бо й не прославил

11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.

12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику