Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку Ліна прокинулася і помітила, що Вадима нема поряд і як вона не намагалася подавити в собі це відчуття, але реальність була занадто грубою в своїй очевидності – відчуття розчарування, самотності, пустоти. Вона не поспішала вставати з ліжка та спогади про минулу ніч і її порочну поведінку кидали тіло в жар, заставляючи підніматись і піти в прохолодний душ.
Ліна почула як відчинилися двері і зайшов Вадим. Вона, на противагу своїм внутрішнім переживанням, демонстративно його ігнорувала і старалася переконати себе, що їй байдуже до його появи, але пришвидшене серцебиття ще не навчилася брати під контроль.
- Як спалося? – м’яко спитав він і сів на край ліжка поряд неї і подивився на її відвернуте від нього обличчя.
- Добре, - коротко відповіла вона.
- Ти сьогодні весь день будеш дутися?
- Завтра теж, - кинула на нього гострий погляд, - і потім продовжу.
- То ти злишся на себе, а винен я? – поблажливо-лагідно спитав.
Ліна перевела на нього спантеличено-похмурий погляд:
- Чого це мені злитись на себе? Це ж ти поводився зі мною як з рабинею.
- Ну от і ти злишся, що це тобі сподобалось.
Якби можна було, то Ліна вже б спопелила його поглядом. Вона палаючи від обурення сіла на ліжку і збиралася наговорити йому, якої вона про це все думки, але не змогла. Вадим схопив її за руку і притягнув в свої обійми. Він поцілував її в волосся і тихо проговорив:
- Якби тобі не подобалось – я б зупинився і реакція твоя абсолютно нормальна.
Ліна притихла в його міцних обіймах та відчуваючи таке заспокійливе тепло його тіла. Вона ховала присоромлений вираз свого обличчя у футболці на його грудях. Під рукою відчувалися розмірені удари його серця. Вона невпевнено, тихо заговорила:
- Просто я така порочна... Наш перший раз... Просто на твоєму столі... Я тоді переконала себе, що це все недосвідченість. Тепер знову. В мене таке враження, що з тобою я здатна на все. Тобто ти можеш добитися від мене чого завгодно.
Він беззвучно засміявся і міцніше пригорнув її до себе:
- Ти чудова. Ти фантастично-прекрасна. Твоя чуттєвість і те, як ти реагуєш на мене, зводить з розуму. Запам’ятай, нормальним є все, що подобається нам обом.
Ліна слабо кивнула в його обіймах і м’яко відсторонилась:
- Можливо... – вона зніяковіло посміхнулась. - Мені треба до ванної.
Дівчина підвелася з ліжка, але Вадим схопив її за руку, притягнув до себе та торкнувся губами її губ, після чого відпустив. Не встигла Ліна зайти за кут ліжка, як він теж підвівся з ліжка і несподівано заявив:
- Ти знаєш, в мене різко виникла необхідність піти в душ. Потреш мені спинку?
Ліна подивилася в його іскристий, смішливий погляд і собі заразилась позитивом:
- Ти дограєшся! – засміялась вона.
- Або ти, - він рушив до неї.
Дівчина не гаючи часу сміючись швидко забігла до ванної і закрила двері на ключ тремтячою рукою.
- Ти думаєш, що якісь двері можуть тебе врятувати? – почула його скептичний смішок, але за хвилину він додав. – Можеш видихнути, ти «врятована». Мені хтось телефонує.
Сьогодні мандрівка привела їх на острів Міконос. Вони вже в звичній своїй манері прогулювались роздивляючись красоти. Ліна насолоджувалась мальовничим, залитим сонцем білосніжним містом і різнокольоровими вікнами на будинках.
- От же ж я дурочка. Не взяла купальника. Тут таке море манливе, - бідкалася Ліна, коли вони гуляли набережною і кивнула в сторону. – Ходімо на он той пірс.
Вадим погодився, що вода дійсно чудова і він теж не проти б скупатися. Коли вони дійшли до краю пірсу, Ліна несподівано підстрибнула і вигукнула:
- Я дещо згадала!
Не встиг Вадим оглянутися на неї, як вона з усієї сили штовхнула його і він, не втримавши рівноваги, впав у воду.
Коли Вадим виплив і, витираючи обличчя від соленої води, ошелешено подивився на неї, то побачив її задоволений, зверхній погляд:
- Я оце щось не зовсім зрозумів. Ти що собі дозволяєш?
- Та так, спонтанно згадала вчорашню обіцянку дану тобі. Я обіцяла помститися – я помстилася, - склала на грудях руки, неймовірно пишаючись собою та єхидно-переможно посміхаючись.
- Ах ти ж погане дівчисько! – Вадим підплив до краю пірса і одним рухом вибрався на нього. – Начувайся!
Ліна стрепенулась і заливаючись сміхом, чимдуж побігла до берега. Вадим спіймав її вже там і взявся тулити її вертляве тіло до свого з усіх боків. Вона пробувала вириватись, але заливистий сміх забирав сили.
- Так тобі, - сміявся він, - теж будеш мокрою. Наступного разу будеш знати, що зі мною жартувати не варто.
Трохи заспокоївшись, вони втомлено полягали на пісок.
- Тепер буду ходити поряд з тобою мокрий і пом’ятий, наче бомж, ще й задниця вся в піску, - дразнив її смішливим поглядом.
- Завдяки тобі я така сама, - дорікнула йому дівчина.
- І хто в цьому винен?
Та він знущається!
Ліна підхопилася і закинувши через нього ногу, зручно вмостилася на його бедрах.
- Ти просто нестерпний, самовпевнений, впертий тип, - сиділа на ньому і дивилася в його безтурботні, усміхнені очі.
- Знаю як це тобі подобається, - закивав бровами і не встигла Ліна дати хід праведному обуренню, як він схопив її за шию, притягнув до себе і поцілував.
Що вона хотіла йому сказати? Це залишиться таємницею навіть для неї, бо думки після дотику його губ просто випарувалися.
Наступного дня прогулюючись по фантастично-красивому, мальовничому грецькому острову Санторіні Ліна, проходячи повз одну із сувенірних крамниць, побачила цікаву річ. Пройшовши на кілька метрів далі, вона раптом заявила:
- Давай по коктейлю вип’ємо. Жарко, спрага мучить, - вона показала в напрямку кафе поряд.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.