Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

А там, де щойно перебував прокуратор, тільки-но виготовлений робот-шпигун закінчив оглядати робочу зону. В його мікропроцесорному мозку снували примітивні програмки: за відсутності інших операційних команд, робот запустив базову стратегію дослідження й приготувався збирати дані. Він схопив найближчий предмет камуфляжу, натягнув його на свій крабовий панцир, ховаючись від чужих очей, і побіг до вентиляційної шахти. Не встиг перший зняти з неї решітку, як із коробки знову почулося клацання, і другий робот-шпигун народився якраз вчасно, щоб помітити жовту сукню, що зникала у вентиляції. І знову затуркотів багаж, висиджуючи наступного робота…

Поки Рейчел повернулася до себе в каюту, її валіза спорожніла наполовину, ще й розбігся практично весь готовий одяг.

— Ви йдете зі мною, — Сестра 7-ма промовила до Бурі. — Знайомитися з ситуацією. Пояснювати, чому все погано, і розуміти.

У відчинені вікна щось шепотів вітер, він ганяв над містом сірі хмари, поки Новий Петроград палав у пекельному вогні заборонених технологій. Будинки розсипалися на порох й виростали знов, тягнучи до неба свої схожі на гриби форми, живлячись дивною поживою людських мрій і снів. У колишньому кварталі ювелірів виріс срібний ліс, чиї шорсткі планарні крони крутилися за огорнутим купчастими хмарами сонцем. Голошкіра чужопланетянка почвалала на балкон і тицьнула своїми іклами в бік ярмарку на іншій стороні міста.

— Це все не Фестивалю робота!

Буря безпорадно пройшов за нею далі, на дах палацу, розташований якраз над бальною залою герцога. Клоака! Сморід перебив усі запахи на світі, нагадавши рецепторним відлунням про трупи, розвішані на ліхтарних стовпах у дворі. Сам Політовський зник, але підвладні йому війська розійтись без шуму не схотіли. Бунтівні війська скаженіли й навісніли, чинячи ґвалт і насильство проти офіцерів та їхніх родин. Каральні заходи на приборкання свавільників були жорсткі, але вимушені…

Хмари над головами розрізали світляні стріли. А за кілька секунд гуркіт, що свідчив про їхню появу, прокотився холодним надвечірнім повітрям. Грім заторохтів, відбиваючись в усіх шибках, які позалишалися у вікнах міських будинків.

— Фестиваль не розуміє людей, — холодно прокоментувала Сестра 7-ма. — Поза контекстом реальних подій мотивація інтелектів їхніх органічних тіл не піддається симуляції. Тому Фестиваль припускає, що це естетика альтруїзму. Питання: це витвір мистецтва?

Буря Рубенштейн невесело дивився на місто.

— Ні. — Визнавати це вартувало великих зусиль: — Ми сподівалися на краще. Але народу потрібен лідер із сильною рукою. В іншому разі він здичавіє…

— Бунт! Свобода! Кінець обмежень! Дурні люди. Дурні неорганізовані люди замість знайти власне місце серед народу шукають, де б у нірці посцяти, вбивають. Грають військові марші. Забагато маршів та вбивств. Це комедія, так?

— Ми самі з усім упораємося, — рішуче заявив Буря. — Цей хаос. Не він нам судився. Ми якраз стоїмо на порозі Утопії! Цей народ, тільки дайте йому освіту, одразу поводитиметься раціонально. Невігластво, бруд, десятки поколінь репресій — ось що ви бачите тут. Це наслідок невдалого експерименту, а не доля, яка судилася людям!

— Тоді чому ви не є скульптор? Чому не творите нову плоть зі старої? — наблизилася до нього Сестра 7-ма. Її квашений подих нагадував морську свинку, яку подарували батьки, коли йому виповнилося шість років. (А за рік стався голод, і пішла ця свинка морська в макітру на печі.) — Чому не будуєте новий розум для ваших людей?

— Ми все поправимо, — наголосив Буря. Над головами блиснули ще три смарагдові зірочки: вони крутили спіральні віражі одна навколо одної, а потім шугнули за річку, неначе розумні метеори. «Коли сумніваєшся, міняй тему розмови». — Як ваш народ сюди потрапив?

— Ми — Критики. У Фестивалю багато вільного місця під різні свідомості. Принесли нас разом із Периферією та іншими підглядачами з темряви. Фестиваль повинен подорожувати, повинен учитися. Ми подорожуємо, ми учимося. Знаходимо, що поламано, і Критикуємо, допомагаємо поламаним істотам лагодити себе. Досягати гармонійної темряви і тепложивної вуликовості.

Двором за Бурею пробігло щось високе й примарне. Він ураз крутнувся і побачив курячі лапи двох ніг із багатьма суглобами, які тікали кудись високо вгору під стріху несамовитої пітьми. Ноги стали на коліна й опустили тулуб, допоки з балконом не зрівнявся вхід, темний і незатишний, неначе порожнеча носового отвору черепа.

— Нумо. Їдьте зі мною, — Сестра 7-ма Меткий Розум стала позад Бурі, загородивши двері в кабінет. Це була не пропозиція, а розпорядження. — Багато навчитись!

— Я… я… — Буря припинив протестувати. Він рвучко підняв руку до горла, намацав шкіряний ремінець і різко смикнув за його край. — Охороно!

Сестра 7-ма гойднулася вперед, ваговита й непереборна, наче землетрус; знову чудернацьки засопівши, вона разом із ним завалилася в хатину на ногах. Позаду них щось розлючено зашипіло й заґелґотіло, після чого пролунали хаотичні постріли, коли один із вартових гусаків став пробиватися крізь зачинені двері в кабінет. Рубенштейн упав на підлогу, а згори його причавили двісті кілограмів живої маси сліпака, який не давав йому втекти; підлога нахилилася і шугнула вгору, немовби ліфт, потім, прискорюючись, опустилася, достовірно вдаючи із себе карусель на зимовому ярмарку. Буря важко харчав, хапаючи повітря ротом, але задихнутися не встиг, бо Сестра 7-ма підвелася і пересіла в якусь подобу гнізда із сухого гілля. Вона подарувала йому моторошний вишкір, оголивши ікла, а потім дістала велетенський коренеплід і заходилася його гризти.

— Куди ви мене везете? Я вимагаю негайно мене відпустити…

— Плоцьк, — відповіла Критикеса. — Щоб учитися розуміти. Моркви?

По Мартіна прийшли вві сні. Хтось вибив двері в його каюту, і всередину зайшло двоє кремезних матросів; загорілася лампа.

— В чому справа? — запаморочено