Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 122
Перейти на сторінку:
свою он крепку думу

  Без шуму.

Тут від самого розміщення слів ніби чується велич заглибленої в себе людини.

Від Крилова одразу можна перейти до іншої сторони нашої поезії — поезії сатиричної. У нас у всіх багато іронії. Її видно в наших прислів’ях і піснях і, що найбільш дивовижно, часто там, де видимо страждає душа й не схильна зовсім до веселощів. Глибина цієї самобутньої іронії ще перед нами не розкрилася, тому що, виховуючись усіма європейськими вихованнями, ми й тут віддалилися від рідного кореня. Схильність до іронії, однак, утрималась, хоч і не в тій формі. Важко знайти росіянина, в котрому б не поєднувалось разом з умінням перед чим-небудь істинно благоговіти властивість з чого-небудь істинно посміятись. Всі наші поети мали в собі цю властивість. Державін крупною сіллю розсипав її у більшій половині од своїх. Вона є у Пушкіна, у Крилова, у князя Вяземського; вона чутна навіть у таких поетів, котрі в характері своєму мали ніжну, меланхолійну схильність: у Капніста, у Жуковського, у Карамзіна, у князя Долгорукого[180], — вона є щось споріднене нам усім. Природно, що у нас повинні були розвинутись письменники власне сатиричні. Уже в той час, коли Ломоносов настроював свою ліру на високий ліричний лад, князь Кантемір[181] знаходив поживу для сатири і хльоскав нею дурощі суспільства на самому початку його. В різні епохи з’являлося у нас багато сатир, епіграм, насмішкуватих перелицювань навиворіт найвідоміших творів і всякого роду пародій їдких, злих, котрі залишаться, напевно, завжди в рукописах і в котрих всюди видно велику силу. Варто згадати пародії князя Горчакова[182], сатиру на літераторів Воєйкова — «Дім для божевільних»[183] і талановиті пародії Михайла Дмитрієва[184], де жовч Ювенала[185] з’єдналася з якоюсь особливою слов’янською добродушністю. Але сатира скоро попросила собі поприща просторішого і перейшла в драму. Театр почався у нас так само, як і скрізь, спочатку наслідуваннями; потім стали пробиватися риси оригінальні. У трагедії з’явились моральна сила і незнання людини в умовах обраної епохи і віку; в комедії — легкі насмішки зі смішних сторін суспільства, без погляду в душу людини. Імена Озерова[186], Княжніна[187], Капніста, князя Шаховського[188], Хмельницького[189], Загоскіна[190], О. Писарєва[191] пам’ятаються з повагою; але все це зблідло перед двома яскравими творами: перед комедіями Фонвізіна «Недоросток» і Грибоєдова «Горе з розуму», котрі вельми дотепно назвав князь Вяземський двома сучасними трагедіями. В них уже не легкі насмішки зі смішних сторін суспільства, а рани і хвороби нашого суспільства, тяжкі зловживання внутрішні, котрі нещадною силою іронії виставлені в очевидності вражаючій. Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вдарила по хворобах від неосвіченості, друга — від хибного розуміння освіченості.

Комедія Фонвізіна вдаряє по огрубілому звірству людини, що пішло від довгого, нечутливого, непорушного застою у віддалених закутках і глушині Росії. Вона виставила так страшно цю кору огрубілості, що в ній майже не впізнаєш росіянина. Хто може впізнати що-небудь російське в цій злобній істоті, сповненій тиранства, якою є Простакова, мучителька селян, чоловіка і всього, крім свого сина? А між тим відчуваєш, що ніде в іншій землі, ні у Франції, ні в Англії, не могла створитися така істота. Ця безумна любов до свого дітища є наша сильна російська любов, котра в людині, що втратила свою гідність, виразилася в такому спотвореному вигляді, в такому дивному поєднанні з тиранством, — так що, чим більше вона любить своє дитя, тим більше ненавидить усе, що не є її дитям. Потім характер Скотиніна — інший тип огрубіння. Його неоковирна природа, не отримавши на свою долю ніяких сильних та несамовитих пристрастей, обернулась на якусь більш спокійну, у своєму роді художню любов до скотини замість людини: свині стали для нього тим самим, що для любителя мистецтв картинна галерея. Потім чоловік Простакової — нещасна, забита істота, в котрій і ті слабкі сили, які трималися, забиті погейкуванням дружини, — повне притуплення всього! Зрештою, сам Митрофан, котрий, нічого не маючи злобного в своїй природі, не маючи бажання принести комусь нещастя, стає непомітно, з допомогою потурань та пестощів, тираном усіх, і найбільше тих, котрі його найсильніше люблять, тобто матері й няньки, так що завдавати їм образ — стало йому за насолоду. Словом, особи ці ніби вже не російські; важко навіть і впізнати в них російські якості, за винятком хіба що однієї Єремеєвни та відставного солдата. З жахом чуєш, що вже на них не подієш ні впливом Церкви, ні звичаями старовини, від котрих затрималось в них одне пошле, і тільки одному залізному закону тут місце. Все в цій комедії видається потворною карикатурою на російське. А між тим немає нічого в ній карикатурного: все взяте живцем з природи і перевірене знанням душі. Це ті непереборно-страшні ідеали огрубіння, яких може сягнути тільки одна людина Російської землі, а не іншого народу.

Комедія Грибоєдова взяла інший час суспільства — виставила хвороби від хибно зрозумілої освіти, від прийняття дурних світських дрібниць на місце головного — словом, узяла донкішотську сторону нашої європейської освіти, незв’язну суміш звичаїв, що зробила з росіян ні росіян, ні іноземців. Тип Фамусова так само глибоко осмислений, як і Простакової. Так само наївно, як хвастається Простакова своїм неуцтвом, він хвастається напівосвіченістю, як власною, так і всього того стану, до якого належить: хвастається тим, що московські дівиці верхні виводять нотки, слівця два не скажуть, все з кривляннями; що двері у нього відкриті для всіх, як званих, так і незваних, особливо для іноземних; що канцелярія у нього набита ріднею, яка нічого не робить. Він і благопристойний статечний чоловік, і гульвіса, і читає мораль, і майстер так пообідати, що в три дні не перетравиться. Він навіть вільнодумець, коли збирається з подібними до себе старими, і в той же час готовий не допустити на постріл до столиць молодих вільнодумців, ім’ям котрих узиває всіх, хто не підкорився прийнятим світським звичаям їхнього товариства. За сутністю своєю це одна з тих вивітрених осіб, у котрих, за всього їхнього світського comme il faut, не залишилося зовсім нічого, котрі своїм перебуванням у столиці та службою так само шкідливі суспільству, як інші йому шкідливі своєю неслужбою і огрубілим перебуванням на селі. Шкідливі, по-перше, власним маєткам своїм — тим, що, віддавши їх до рук найманців та управителів, вимагаючи від них тільки грошей для

1 ... 61 62 63 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"