Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Руслан мовчав на кілька миттєвостей, його погляд був важкий, напружений, ніби він намагався вловити в мені щось приховане. Я відчував, як його темні сині очі, які колись були знайомими, тепер проникали в мене, шукаючи те, що я давно ховав навіть від себе самого.

— Милий?

Її голос пронизав тишу як грім серед ясного неба. Мелісса з'явилася, ніби за сценарієм, і я, всупереч всім зусиллям, не зміг не повернути голову на звук. Ми з Русланом, як ті два ідіоти, синхронно обернулися на її звертання, яке прозвучало занадто інтимно.

— Ти вже приїхав? — з усмішкою на обличчі вона підійшла до свого чоловіка, і я побачив, як її рука м'яко торкнулася його плеча.

Я намагався знову повернути увагу на плов, перемішуючи його вже автоматично, але погляд Руслана, який він кинув на мене, був неминучим. Його очі, ледь приховуючи переможний блиск, стежили за моєю реакцією, в той час, як він обійняв Меліссу за талію. Це був жест власника, жест чоловіка, який хотів показати всім навколо, що ця жінка належить йому. Хоча, я би поспорив.

— Так, кохана, — промовив він з легкою усмішкою, дивлячись на дівчину, але й не випускаючи мене з поля зору. — Нарешті поруч.

Слова зависли у повітрі, створюючи між нами стіну, яку я відчув, як тільки вони зірвалися з його вуст. Ця сцена розгорталася так, ніби я був зайвим, стороннім у їхньому світі, і мене охопила безпорадна злість, яку я не міг ніяк приховати. Мелісса кинула короткий, майже несвідомий погляд у мій бік, але швидко повернула увагу на Руслана, ніби я більше не існував.

Я відчував, як напруга всередині росла, як повітря стало важчим. Кожне їхнє слово, кожен дотик здавався натяком на щось більше, щось, що було приховано від мене, але водночас болісно очевидним.

Я хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Усе, що я міг зробити, це продовжувати механічно перемішувати плов, намагаючись ігнорувати те, що відбувалося буквально перед моїми очима.

— Плов — готовий, — швидко пробубнів я та зайшов у будинок. Не можу більше цього бачити.