Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

1 231
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 84
Перейти на сторінку:
Велика птиця поміж консерваторів, він знався з усіма впливовими людьми на нашім острові. За жінку собі Ебнер узяв Джулію Флегг — мати її була з Різів, а бабця з Клоу, тож вони доводилися ріднею ледь не кожній сім’ї в Чотирьох Вітрах. Аж ось одного дня у «Дейлі Ентерпрайз» з’явилося оголошення: мовляв, пан Ебнер Кромвель зненацька помер у Лобриджі й похорони відбудуться наступного дня о другій. Чомусь ніхто з його сім’ї тої газети не бачив, і телефонів до сіл тоді ще не проводили. Ебнер наступного дня поїхав у Галіфакс на партійний з’їзд. А пополудні до Кромвелів почали з’їжджатися люди — раніше прибували, щоб устигнути сісти зручненько, бо ж думали, що з такої нагоди всіх буде ціла тьма. Ебнер був надзвичайно шанований чоловік. Людей таки наїхала тьма, ви вже мені повірте. Вервечка екіпажів розтяглася на кілька миль — до третьої, хто тільки міг, прибував, щоб віддати Ебнерові останню шану. Пані Кромвель із голосу спала, доводячи всім, що її чоловік не помер. Спершу люди не вірили — аж її винуватили, що вона десь переховує тіло. Потім вона розповідала це плачучи. А коли зрештою повірили — усе одно поводилися так, наче Ебнер був мертвий. І вони столочили всі її клумби, якими вона так пишалася. Та ще й кузени сподівалися дістати в Джулії вечерю й лишитися на ніч, а вона ж і запасів не мала, бо взагалі не була далекоглядна. Коли за два дні Ебнер повернувся, Джулія була в ліжку з нервовим виснаженням, і мусила зо кілька місяців оклигувати. Вона шість тижнів нічого не їла — ну, майже нічого. Подейкували, що вона сказала, мовляв, якби Ебнер і справді помер, їй було б легше, та я ніколи не вірила в це.

— Хтозна, — мовила пані Мак-Крірі. — Люди часто кажуть страшні речі. І в горі їм важко притлумити істинні почуття. Онде й сестра Джулії, Клариса, співала в церковному хорі, мов і не було нічого, кілька днів по смерті чоловіка.

— Клариси ніщо не могло засмутити, навіть похорон, — відповіла Агата Дрю. — Вона не мала й краплі статечності. Завжди лише танцювала й співала.

— І я колись танцювала й співала… на узбережжі, де мене ніхто не бачив, — завважила Майра Мюррей.

— Та з віком ви помудрішали, — відказала Агата Дрю.

— Ні-і-і, — замислилася Майра Мюррей. — Навпаки, стала надто дурна, щоб танцювати на узбережжі.

— Спершу, — вела далі Емма, рішуче настроєна завершити оповідь, — усі подумали, що те оголошення хтось розмістив жартома, бо ж за кілька днів до того Ебнер програв на виборах. Та з’ясувалося, що то помер Емейза Кромвель — він мешкав по інший бік Лобриджа, на узліссі, і геть не мав рідні. Але нескоро ще люди простили Ебнерові те, що він так їх розчарував — якщо взагалі простили.

— Воно ж і справді незручно — їхати так далеко, під час сівби, і виявити, що все дарма, — немов обороняючись, утрутилася пані Чабб.

— Люди люблять похорони, — жваво докинула пані Різ. — Достоту як діти. Якось я взяла Мері-Анну на похорон її дядька Гордона, то їй надзвичайно сподобалася церемонія. Вона сказала: «Мамо, а дядька можна буде виконати й знов так само гарно поховати?»

На ці слова дами засміялися — усі, крім пані Бакстер, яка з непроникно суворим виразом на худім довгастім обличчі люто штрикала голкою шитво. Нічого святого не лишилося в людей у наші дні. Усі сміються з усього, проте вона, жінка церковного старости, не миритиметься із глузуванням, коли йдеться про будь-чий похорон.

— До речі, про Ебнера — чи ви пригадуєте некролог, що його рідний брат Джон написав своїй жінці? — мовила пані Мілгрейв. — «З несповідимих причин Господь забрав мою красуню дружину й лишив у живих потворну жінку мого кузена Вільяма…» Ох, ніколи я не забуду, яка з того вийшла буча!

— Як же таке потрапило в газету? — запитала пані Вест.

— Джон тоді був головним редактором «Ентерпрайз». Він обожнював свою жінку — звалася вона Берта Моріс — і не терпів дружини Вільяма Кромвеля, яка не хотіла, щоб вони побралися. Вона вважала Берту легковажною особою.

— Проте ж Берта була вродлива, — сказала Елізабет Кірк.

— Одна з найвродливіших жінок, яких я бачила, — притакнула пані Мілгрейв. — Моріси всі на вроду гарні. Але ж вередлива була — наче вітер. Ніхто не міг збагнути, як то вона таки віддалася за Джона. Кажуть, мати її змусила. Берта була закохана у Фреда Різа, та він і собі мав репутацію вітрогона. «Ліпше синиця в жмені, ніж голуб на стрісі», — повчала її пані Моріс.

— Багато разів я чула цю приказку, — відгукнулася Майра Мюррей, — та не думаю, що це правда. Синиця в жмені лише пищить, а голуб на стрісі так гарно туркоче.

Дами не знали, що сказати; утім, озвалася пані Чабб:

— Химерні у вас фантазії, Майро.

— Знаєте, що сказала мені Мері-Анна? — утрутилася пані Різ. — «Мамо, — сказала вона, — а що я робитиму, коли ніхто не попросить моєї руки?»

— Ми, старі панни, могли б розказати їй, га? — мовила Сілія Різ, штурхнувши ліктем Едіт Бейлі. Сілія не любила Едіт, бо та була ще вельми приваблива й досі мала надію віддатися.

— Ну, та Гертруда Кромвель і справді була потвора, — мовила пані Клоу. — Ні форм, ні фігури не мала — пласка, як дошка; зате вправна господиня. Усі свої фіранки щомісяця прала, а Берта свої коли раз на рік випере, то вже й добре. І жалюзі в неї завжди висіли криво. Гертруда здригалася, як мусила минати її будинок. А проте Джон обожнював Берту, а Вільям ледь зносив Гертруду. Чоловіки такі дивні. Кажуть, Вільям проспав у день весілля й одягався так поспішно, що примчав до церкви в розтоптаних черевиках і різних шкарпетках.

— Це краще, ніж те, що втнув був Олівер Рендом, — захихотіла пані Карр. — Костюма собі до весілля він геть не замовив, а його давній святковий костюм був перелатаний і не годився. Тож він позичив костюм у брата — косий та куций, як на його статуру.

— Вільям і Гертруда все-таки побралися, — мовила пані Міллісон. — Не те, що її сестра Керолайн. Вони з Ронні Дрю не дійшли згоди щодо того, в якого пастора брати шлюб, то й геть не одружилися. Ронні не встиг охолонути після сварки, як уже й побрався з Едною Стоун. Керолайн прийшла до них на весілля. Голову тримала високо, хоч і бліда була, як небіжчиця.

— Вона бодай припнула язика, — докинула Сара Тейлор. — Філіппі Еббі на таке

1 ... 61 62 63 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Інглсайду"