Читати книгу - "Чарівне горнятко"

— Ходи-но сюди, щось покажу!

Прийшла жінка, стала над ямою і дивиться. Він її ззаду штовхнув, і жінка тільки зойкнути встигла, як полетіла вниз.

Набрав дров будь-яких і приїжджає додому. Тут корови ревуть, а діти плачуть:

— Тату, де мама?

— Не плачте, діточки. Вона ще гриби збирає. Прийде. Скидав дрова, випряг коней і приходить до хати. Та діти далі плачуть. Переночували — вранці знову плачуть.

— Біда, — думає собі.— Погано я зробив.

Нагодував корів, зварив дітям їсти, а сам зібрав де які були вужиська, ланцюги, шнурки і їде по жінку.

Приїхав у ліс, на те місце, зв'язав усе докупи, на кінець камінь прив'язав і опускає в яму. Закоротке. Зняв із коней віжки. Мало. Накрутив віжок із сіна та берези, знову опустив — чує, вчепилася жінка. Тягне він, тягне догори, а то чорт. Опускає чоловік його назад, а чорт кричить:

— Тягни, золотий чоловіче, я тебе нагороджу за це.

Одну ніч із бабою переночував і посивів наполовину.

Змилосердився чоловік, витяг чорта.

— Я піду до царя, — каже чорт, — буду мучити його доньку. Ніякі лікарі не зможуть вилікувати її. Цар тоді шукатиме народних знахарів, і прийдуть царські посланці аж у твоє село. Скажи їм, що знаєш таке зілля, яке її вилікує. Як привезуть тебе до царського палацу, то скажи, аби залишили з нею наодинці. Ввійдеш і скажеш: «Ти, чорний, тут?» Я скажу: " «Тут». Скажи: «Виходь, бо я прийшов». Я тоді крізь вікно вискочу, а царівна одужає. Але запам'ятай, двічі не смієш користуватися цим способом.

Приїхав чоловік додому. Діти вже не плачуть — потроху забувають маму. Так пройшло три дні. На четвертий день скликають усіх людей до гміни — царські посланці приїхала народних знахарів шукати.

Взяв ґазда в торбу жменю зілля і пішов до гміни. Поліція бігає, народ сходиться. Як усіх зігнали, питають:

— Хто може вилікувати царську дочку?!

Ніхто не зголошується — мовчать.

А чоловік той стоїть ззаду і каже:

— Я знаю таке зілля, що її вилікує!

Залишив чоловік дітей під війтову опіку, а сам із поліцією їде до царського палацу.

Приїхали туди, зварив чоловік якесь зілля, заходить до хворої і питає:

— Ти, чорний, тут?

— Тут.

— Виходь, бо я прийшов.

Чорт утік, а царівна прийшла до пам'яті й почала ходити.

Цар дуже зрадів, що простий хлоп так швидко її вилікував.

Тоді цар каже:

— За це даю тобі фільварок і грошей, аби тобі добре жилося.

Приїхав чоловік додому і разом із дітьми перейшов жити у фільварок. Гроші має, то й дітей послав у школу.

Прожив він рік, а на другий знову приїжджають посланці від царя і кажуть:

— Треба їхати у другий край, бо іншого царя жінка хворіє на таку хворобу, як колись хворіла дочка нашого царя.

— Не поїду.

Перелякався ґазда, бо чорт йому заборонив удруге таким способом лікувати:

— Як не поїдеш, то цар смертю тебе покарає.

Бере чоловік знову жменю якогось зілля і їде. Приїхав, зварив зілля.

Заходить він до хворої і питає:

— Ти, чорний, тут?

— Тут. А чого ти прийшов?

Прийшов, бо та жінка, з якою ти спав у ямі, вже під дверима, за тобою прийшла.

Чорт вискочив з голови і каже:

— Роби собі тут, що знаєш, а я тікаю.

Цей цар ще нагородив чоловіка, і став ґазда жити і поживати. Як не вмер, то досі живе.

ПРО ВИМІНЯНОГО ХЛОПЧИКА[82]

Жив бідний хлоп. Мав осьмеро дітей, а не мав маєтку. Землі — лише десять арів, і мале телятко в стайні. їсти діти хочуть, а нема що дати.

Приходять жнива. Каже тоді жінка:

— Продай, чоловіче, телятко і купи хліба, бо повмираємо з голоду.

Що було робити? Повів чоловік телятко на торг. А до міста було далеко. Пройшов він кілька кілометрів і зустрічає незнайомого чоловіка, що веде за руку хлопчика.

Привіталися і питає незнайомий:

— Куди телятко ведете?

— Продавати.

— Давай договоримося так: я тобі дам цього хлопчика, а ти мені теля.

— Задумався бідний чоловік, як віддати теля, коли вдома діти голодні?

Якщо не хочеш поміняти, то я його зараз уб'ю. Пошкодував бідняк хлопчика.

— Та най буде, — каже, — міняймося.

Віддав теля, взяв хлопчину за руку і повертається додому.

Вибігла жінка назустріч:

— Купив хліба?

— Ні! Я теля заміняв за цього хлопчика.

— Як ми тепер будемо жити? — заплакала жінка.

— Якось воно буде, — каже хлопчина. — Я від вас піду тоді, коли розбагатієте.

Увечері разом із хлопчиною пішов бідняк до пана.

— Ти чого прийшов? — питає пан.

— Просив би ясного пана, аби нам наділив ділянку жати.

Пан тоді каже:

— Я ще не бачив, чи ви вмієте жати. Скільки вам дати?

— Скільки дасте, стільки буде.

— Даю десять гектарів жита і десять пшениці. Якщо за тиждень не вижнете, то заберу і хату, і город, і всю твою родину в темницю посаджу.

Хлоп стоїть — навіть слова не може вимовити. А хлопчина шепоче:

— Погоджуйтеся, вижнемо.

Склали договір. На другий день всі одинадцятеро вийшли в поле, але були такі голодні, що цілий день проспали, не могли жати.

Ввечері хлопчина каже:

— Ідіть додому, а я буду сам жати вночі.

Поки зійшло сонце, він вижав усе жито і пшеницю.

Вранці гаэда щось роздобув і несе хлопчині їсти, та як побачив, що хліб в полукіпки складений, злякався. Хлопчина побачив його, покликав. І лячно старому, але наважився, підійшов. Віддав сніданок, а сам роботу оглядає — ніде ні колоска на полі.

— Тепер ходімо до пана, — кличе хлопчина.

Прийшли, а пан криком зустрічає!

— Чого прийшли драби?

— Хочу, аби йшли ділити хліб.

Засміявся пан:

— Нема чого ще ділити. На один обід не заробили. Тоді каже хлопчина:

— Все ми зробили, як не вірите, їдьте і подивіться. Послав пан гайдуків. Вернулися вони і кажуть, що справді робота зроблена.

— Добре, — каже пан, — поїду ділити.

Хлопчина ще просить, аби пан заодно дав фіри привезти зароблене додому.

— Дам, дам, — обіцяє пан.

Дає ґазді сліпого і кривого коня на двох ногах, півтори драбини на возі, на рубель — палку, а на вужисько — шпагата кавалок.

Виїхали на поле, пан і каже:

— Скільки за раз, візьмеш, стільки твого буде.

Як почали вони брати, то забрали все, що нажали. Не стало їм ще верству доложити. Неподалік стояла скирта з пшеничними снопами. Просить хлопчина пана, аби дозволив взяти з неї снопів доповнити воза. Пан