Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівне горнятко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівне горнятко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівне горнятко" автора Степан Далавурак. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 73
Перейти на сторінку:
собі гадає, що віз не рушить з місця, то хай беруть. А вони як заїхали під скирту, то ще половину тих снопів забрали.

Сердитий пан, але мовчить і дивиться, що далі буде.

Якось ув'язали вони те все шпагатом і палкою, хлопчина взявся за дишло, і поїхали.

Пан як таке побачив, сів у бричку, доїхав до верби і повісився.

Тим часом бідняк і виміняний хлопець привезли все додому. Хлопець — у руки ціпа і став молотити.

По сусідству жив дуже заздрісний багач. Дивився він, як цілий день працював хлопчина, і почав підмовляти його.

— Може, ти перейшов би до мене служити?

— Добре, закінчу молотьбу і прийду до вас договоритися, — відповідає хлопець.

Приходить до багача. Посиділи, поговорили, і дійшло до головного:

— Буду вам служити, — каже хлопчина, — але при тій умові, як дозволите, аби я вас уколов шилом у м'яке місце.

— Дай подумати, — каже багач.

— Думайте. Я завтра прийду, і скажете: чи згідні, чи ні. Хлопчина пішов, а багач каже жінці:

— Я одягаю двоє штанів, а ти бери шило і коли мене.

Жінка — шило в руки і починає колоти, а багач — у крик. Бере він під штани ще й баранячу шкіру. Жінка знову шпигає.

— Болить?

— Не чути.

На другий день прийшов хлопчина і питає:

— Згідні ви чи ні?

— Згідний.

Пішов хлопець до кузні, зробив собі метрове шило з колодкою на півметра і з тим інструментом — до багацької хати.

Як побачив багач те шило, так зразу і помер.

— Йому завжди було всього мало, то, може, сира земля нагодує його нарешті?! — сказав хлопчина людям, що збіглися, і пішов кудись.

Куди — ніхто не знає.

ЯК ЦАРСЬКИЙ СИН БІДУ ШУКАВ[83]

Був цар і мав єдиного сина. Син ходив до школи і там почув від інших дітей, що на світі є біда. Одного разу питає він свого тата, що це таке. Батько й відповідає:

— Не знаєш, синку, що це таке, то й не треба тобі знати.

Та син був упертим, покинув школу і каже батькові:

— Дайте мені дванадцять козаків, і піду я у світ біду шукати.

Дав батько синові козаків і спорядив його в дорогу. Далеко не від'їхали, може, сотню-дві кілометрів, і побачили широку річку. Понад водою йшла дорога, і поїхали нею.

Раптом царевич побачив трепету і каже:

— Тут би нам добре було покупатись і відпочити під трепетою.

Звернули з дороги на луг і не встигли роздягнутися, як їх обійшла вода..

Тоді царевич подумав, що недалеко йшов, а вже біду знайшов.

Сидять не день та не два під деревом. Поки були харчі — їли; а як не стало — били коней, потім і сідла поїли, а нарешті по черзі почали один одного їсти.

Під кінець залишився царевич сам. Сидить не ївши день, сидить другий, а на третій припливає до нього ведмідь.

— Врятуй мене, ведмедику-брате, — проситься царевич.

— Присягайся, що ти мене не покинеш до самої смерті, то я тебе звідси вирятую.

Заприсягнувся. Ведмідь і каже:

— Ти голодний, не втримаєшся на мені. Я мушу тобі принести чогось, щоб ти підкріпився.

Ведмідь поплив назад, а через якийсь час повернувся і приніс зайця в зубах.

З'їв того зайця царевич, сів на ведмедя, і пливуть. Допливли до суші, а далі вже разом пішли.

Зайшли в якесь село. Дивляться, в селі ходять люди як люди, а роти у них звірячі.

Ідуть далі, дійшли до роздоріжжя. На роздоріжжі стоїть каплиця. Слухають, а в середині щомиті лише «тік-так!» Здивувався царевич, і дуже захотілося йому дізнатися, що там є.

В цей час надійшов якийсь чоловік, і царевич питає його:

— Хто має ключ від цієї каплиці?

— Ген там живе той ґазда, якому належить ця каплиця, — і чоловік показав на недалеку хату.

Заходить царевич у двір до ґазди разом із ведмедем. Як побачили люди звіра, перелякалися. Пояснив царевич, що його привело сюди, і пообіцяв, що ведмідь нікому нічого не зробить.

Переночували в ґазди, а вранці царевич побачив його дочку і пообіцяв ґазді, що ожениться на ній.

Готуються до весілля, а він з дівкою говорить у садочку.

— Скажи мені, що твій тато має у тій каплиці?

— Я тобі скажу, — відповідає вона, — як повінчаємося. Відгуляли весілля, першої ночі по тому молода вкрала в батька ключ і пішла зі своїм чоловіком до каплиці. Відкрили її, а там висить золота шабля.

— Відчепи шаблю, а на те місце вішай свою, — порадила царевичу дружина.

Переночували, а вранці дочка каже батькові:

— Ми йдемо в поле. Я хочу показати чоловікові, котра наша нива.

Бере вона чорного кота із собою, і йдуть у поле. Як вийшли за село, вона каже:

— Витягай шаблю.

Витяг шаблю.

— Кажи: преч мене, преч мого ведмедя, преч мою жінку. Най той кіт кров'ю стане.

Сказав, а з кота лише кров потекла.

Повертаються вони додому, і по дорозі подумав собі царевич, що його батько і мати в добрі живуть, а він мусить жити з такою жінкою, у якої звірячий рот.

Однієї ночі, щоб ніхто не почув, він з ведмедем утік з того двору. Вийшли вони в поле, царевич витяг шаблю, повернувся обличчям до села і каже:

— Преч мене, преч мого ведмедя, преч мого тата, що мій тато військо має, най це село кров'ю стане!

Не пройшло і п'яти хвилин, як царевич вже по коліна в крові стояв.

Каже ведмідь до нього:

— Сідай на мене, бо ще втопишся.

Поїхав царевич на ведмеді і дістався до якогось села.

У цьому селі залізнична станція була. Пішов царевич прямо до начальника. Сказав, що він той і той. Дали йому окремий вагон, і разом з ведмедем царевич щасливо доїхав додому.

Як побачив цар сина з ведмедем, то перелякався до смерті.

А син і говорить:

— Не бійтеся. Я недалеко йшов, а біду знайшов. Цей ведмідь врятував мене від смерті, і я його не покину, поки і жити буду.

Живе собі царевич спокійно, аж раптом дочувся, що сусідній цар хоче війну розпочинати.

— Виступайте першим, — каже син батькові.

— Не можу, сину, у нас сила мала, — відповідає батько.

— Спробуємо. Скажіть лише вивести завтра п'ять коней за місто.

На другий день вивели слуги п'ять коней за місто, цар з сином виїхали туди ж на машині, син витяг шаблю і промовив:

— Преч мене, преч мого тата, що мій тато військо має, най ці коні кров'ю стануть!

Як побачив це

1 ... 62 63 64 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівне горнятко"