Читати книгу - "Постріл із глибин"

На містку ж тим часом поширювалася тривога. Об 11:30 було отримано повідомлення від Адміралтейства, у якому йшлося: «Активність субмарин у південній частині Ірландської протоки останні відомості 20 миль на південь від плавучого маяка Конінбеґ»[502].

Відправник також додав: «Переконатися що “Лузитанія” це отримала».

Плавучий маяк Конінбеґ був просто по курсу Тьорнера, перед найвужчим місцем — 45 миль завширшки — протоки Святого Георга. Також із повідомлення стало зрозумілим, що субмарин більше ніж одна.

Якщо субмарини — у множині — і справді були помічені у 20 милях на південь від маяка, то вони були всередині протоки. У ясний день — а туман уже майже зник — дим із трьох труб «Лузитанії» буде видно на 20 миль у будь-якому напрямку. Тобто вартовий на субмарині, яка перебуває в протоці, має всі шанси помітити пароплав. У повідомленні сказано «активність субмарин», але що саме означає слово активність?

Вочевидь, це повідомлення було результатом прохання Бута, хоч і містило мало з того, що він просив передати. В англійському варіанті було всього лише 18 слів і жодних подробиць подій останньої доби. А капітан Тьорнер потребував цих подробиць більше, ніж будь-хто інший. Його так і не повідомили про загибель двох кораблів компанії «Гаррісон» та шхуни «Граф Латомський».

Туман відступив, і Тьорнер збільшив швидкість до 18 вузлів. Він розпорядився підтримувати максимальний тиск у трьох робочих котельнях на випадок, якщо знадобиться раптово прискоритися.

Опівдні, як і просив Чарльз Лоріа, його розбудив стюард, який відповідав за його каюту. Стюард повідомив, що корабель «пройшов Клір-Айленд», знайомий орієнтир коло південно-західного кінця Ірландії. Це означало, що час на кораблі вже переведено вперед, на Гринвіч. Лоріа встав, одягся у свій костюм від Нікербокера і був на палубі вже о 12:50. Точний час відомий, бо він якраз глянув на годинник (що, як завжди, був налаштований на бостонський час) та вирахував час за Гринвічем.

Обід для пасажирів першого класу починався о 13:00, і Лоріа вирішив ще 10 хвилин прогулятися палубою. Він помітив, що корабель наче «ледь плететься», а потім побачив результати парі на пройдену відстань — корабель пройшов лише 484 милі.

Лоріа вважав, що це мало, хоча насправді середня швидкість перевищувала 20 вузлів, і це при тому, що декілька годин вони йшли в тумані на швидкості в 15. Проте це було суттєво повільніше за 25 вузлів, які, як він вважав, мав підтримувати корабель.

«День був чудовий, з легким вітерцем та яскравим сонцем»[503], — писав Лоріа. Уздовж лівого борту він побачив «старе добре узбережжя Ірландії». Узбережжя було доволі далеко — ледь помітна смужка зеленого на горизонті. Хороша погода турбувала Лоріа: «Я подумав, що якщо німецькі субмарини не жартували, то ще багато тижнів доведеться чекати кращої можливості, ніж тоді. З таким гладеньким морем, яке тоді нас оточувало, з перископа можна було розгледіти все на доволі великій відстані».

Море й справді було навдивовижу гладеньким: Лоріа порівняв його поверхню з млинцем, а один із коридорних казав, що воно «наче стіл для більярду»[504].

Пасажирка з Коннектикуту Джейн Мак-Фаркуар вийшла на одну з верхніх палуб та подивилася на блискучу гладінь моря. Вони з 16-річною дочкою щойно закінчили готувати одяг, який планували вдягти наступного ранку після прибуття в Ліверпуль.

Той одяг, у якому вони були зараз, планували не брати з собою й залишити на кораблі. «Краєвид був величний: сонце яскраво світило, гладенька поверхня води дозволяла побачити суходіл з обох боків. Я дивилась навколо на цю красу та думала: а де ця небезпека, про яку всі говорили? Уже був майже кінець подорожі, а жодної ознаки небезпеки так і не було»[505].

У п’ятницю вранці Швіґер розпорядився утримувати U-20 на поверхні, щоб продовжувати заряджати батареї. Він стояв зверху на рубці. Над морем літали хмарки туману, але сонячні промені де-не-де просвічували. Видимість швидко покращувалась. Поверхня моря була абсолютно рівною, бриз силою в 1 вузол її не тривожив.

«Раптом видимість суттєво покращилася»[506], — записав Швіґер у своєму журналі. Звісно, це дало йому можливість добре розгледіти навколишній простір, але це також зробило його видимим для будь-якого британського патрульного корабля або есмінця, якщо той виявиться недалеко. Рівна гладь моря тільки полегшувала ворогові завдання, роблячи U-20 більш помітною навіть у разі занурення на глибину перископа — той залишав на поверхні білий пір’їстий слід, який видно за багато миль.

І дійсно, траулер, який був удалині, почав наближатися. Швіґер скомандував швидко занурюватись і підняв перископ. Корабель наближався повільно, і Швіґера це нервувало. «Через це ми занурюємося на глибину в 24 метри, щоб уникнути зустрічі з траулером». Час — 10:30. «О 12 годині, — писав він, — ми знов піднімемося до 11 метрів, і я зроблю огляд через перископ».

Але трохи раніше від призначеного часу, об 11:50, субмарину охопило хвилювання: навіть на глибині у 80 футів (24 метри) екіпаж чув крізь корпус шум корабля прямо над головою. Швіґер записав: «Над нашою субмариною проходить корабель із дуже потужним великим двигуном».

За звуком Швіґер зрозумів, що це не есмінець і не траулер — щось набагато більше та з великою швидкістю. Корабель проходив просто над субмариною, і це тільки підтвердило правильність рішення Швіґера зануритися на крейсерську глибину, щоб уникнути зіткнення з кілем навіть найбільшого судна.

Вони декілька хвилин зачекали, а потім вийшли на глибину перископа, щоб ідентифікувати судно.

Туманну сирену вимкнули, сонце стояло високо та яскраво світило на палуби. Пасажири «Лузитанії» вийшли на відкриті палуби, щоб пограти у шафлборд та інші палубні ігри або покидати медболи. Старші діти, як завжди, стрибали через мотузку. Менші грали зі своїми нянечками та стюардесами: хтось гуляв, а когось іще катали у візочках. На мотузочках у немовлят висіли пустушки. На палубах у тіні, де дув бриз у 18 вузлів (адже корабель рухався вперед), було досить прохолодно, і доводилося навіть одягати пальто. На одній із жінок була велика чорна шуба.

Це був останній цілий день подорожі, яскраве сонце, прозоре повітря — і пасажири наче вирішили повдягатись особливо елегантно та зі смаком. Семирічна дівчинка була вбрана у бавовняну сукню в білу та блакитну смужку[507], чорне оксамитове пальто з червоною шовковою підкладкою, а з прикрас мала золоту каблучку, червоне коралове намисто та перламутрову брошку[508]. Розстебнуте пальто робило її схожою на чорну пташку з червоними крилами. Узагалі