Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

Він дивився на неї. Вже майже безсило.

— Я… мав прийти… — прошепотів. — Щоб захистити тебе… хоча б один раз… Я не жалію, мене тішить, що скоро побачу Ніру.

І замовк назавжди.                  

Його очі згасли, а тіло — стало м’яким, як зламане пташеня.

Кайро, розірваний болем, обіймав Сояну.

А в небі — мов відповідь на їхнє горе — загримів грім.

Дим ще висів у повітрі. Тіло Хару ще не встигло охолонути. А Сояна вже піднялась з колін. Її очі дивились прямо на Абеля.

У них не було сліз.

Тільки порожнеча. Глибока, чорна, мов колодязь, із якого більше не черпатимуть ні спокою, ні віри.

Вона зробила крок до нього.

— Ти… — почала вона, але голос зірвався.

Та Абель лише підняв руку.
— Зупинись.

Сояна зупинилась. Мов маріонетка, мотузки якої натягнули різко. Її погляд потьмянів, повіки здригнулись.

— Звільни їх, — мовив Абель, вказуючи на Імліра і Трояш.

Вона повільно рушила до них. Кайро стояв осторонь, руки тремтіли, погляд ковзав між нею й Абелем. Щось було не так.

Імлір задихався — його обличчя було закривавлене, Трояш притискала бік, але ще могла стояти.

— Сояно… — прошепотіла вона, коли та підійшла. — Це не ти.

Сояна нічого не сказала. Лише махнула рукою — і магічні путá впали з їхніх тіл.

Імлір підхопив Трояш, підтримав її, не відводячи погляду від Сояни. Його серце вже знало: лихо тільки починалось.

Кайро мовчки вдивлявся в кохану. Абель же розкинув руки, голос його став глумливим, як у актора на сцені.

— Тепер… вбий його.

Повисла тиша.

Сояна не здригнулась. Її рука стиснула повітря — і в ньому з’явився меч. Все той самий, білий, важкий, мов покара.

Кайро зробив крок назад.
— Ні.

Трояш кинулася вперед.
— Сояно, зупинись!

Та Сояна змахнула вільною рукою, і Трояш відлетіла, впавши з криком. Імлір кинувся до неї, схопив, притис до грудей.

А Сояна йшла. Повільно. Страшно. Мов ніч, що розгортає крила над землею.

Кайро дихав уривчасто.
— Сояно… будь ласка… це не ти… це не ти…

Вона мовчала. Лише очі дивились крізь нього.
Наче його вже не було.

— Це Абель. Ти ж знаєш. Це він...

І тоді вона зупинилась. Коротка пауза.

— …вчора… — згадала вона. — …він кинув щось мені в обличчя…

Вона знову рушила.

— Сояно! Я кохаю тебе! Благаю, борись!

Але вона йшла. Як привид. Як суд.

Кайро опустив меч. Відступив на крок.
І більше не рухався.

— Якщо вже так… — прошепотів він. — То я не шкодую. Ні за що. Навіть за смерть, якщо її даруєш ти.

Сояна зупинилась прямо перед ним. Очі її блищали… але не від сліз — у них танула душа.

Вона підняла меч.

Кайро лише глянув на неї. І посміхнувся.
— Я тебе люблю.

Рух був плавний. Мов останній танок у тиші. Меч пройшов навскіс через груди Кайро.

Він не закричав.

Тіло похитнулося, але не впало. Він опустився на коліна — просто в її обійми.

Кров лилась гаряча, важка.