Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

Светр Ґейджа був не під диваном, а валявся на сходах. Його «редсокську» бейсболку, без якої він відмовлявся виходити на вулицю, знайти було найважче, бо вона лежала там, де ніхто в принципі не дивився, — на місці.

— Куди дьом, тать? — компанійськи спитав Ґейдж, беручи батька за руку.

— Ми йдемо на поле місіс Вінстон — запускатимемо повітряного змія, друже.

— Жмія? — з сумнівом перепитав Ґейдж.

— Подобається? Зажди трохи, малий.

Вони прийшли в гараж. Луїс знайшов ключі, відкрив маленьку комірчину і ввімкнув світло. Трохи попорпався там і швидко знайшов «Стерв’ятника». Він усе ще був у пакеті, з приклеєним цінником. Луїс купив його десь у середині лютого, коли душа відчайдушно просила хоч крихти надії.

— Та?.. — спитав Ґейдж. Так він вимовляв: «Що ти там таке робиш?»

— Це повітряний змій, — пояснив Луїс, витягуючи іграшку з пакета.

Ґейдж зацікавлено спостерігав, як тато розмотує «Стерв’ятника». Птах розправив крила — п’ять футів цупкого пластику. Його налиті кров’ю вибалушені очі дивилися з маленької голови, яка трималася на голій, рожевій шиї.

— Птака, — залементував Ґейдж. — Татку, птака. У нас птака.

— Ага, це птах, — погодився Луїс, засовуючи палички в кишеню на звороті повітряного змія. Він знову поліз до комори на пошуки п’ятиста футів шпагату, який він купив того ж таки дня. Луїс озирнувся через плече і пообіцяв Ґейджу: — Тобі сподобається, хлопче.

Ґейджу сподобалося.

Вони принесли змія на поле місіс Вінстон, і Луїс підняв його у вітряне пізньоберезневе небо, хоча востаннє запускав його, коли йому було… скільки? Дванадцять? Невже відтоді минуло цілих двадцять три роки? Боже, як це страшно.

Місіс Вінстон була майже однолітком Джада, але здоров’я мала значно гірше. Вона жила в цегляному будиночку на краю поля, яке, як йому якось розповів Джад, називали Вінстоновим з давніх-давен. Старенька виходила надвір дуже рідко. За будинком поле закінчувалося і починався ліс, який спершу вів до «Кладвишча домажніх тварин», а потім до могильника мікмаків за ним.

— Жмій летить, тать! — кричав Ґейдж.

— Ага, дивись, як красиво! — промичав Луїс у відповідь. Він був дуже схвильований, гучно сміявся. Чоловік розмотував шпагат; той нагрівся і почав пекти йому пальці. — Дивися на «Стерв’ятника», Ґейдже. Він вишукує стерво.

— Стерво шука! — вигукнув Ґейдж і голосно, радісно засміявся. Сонце викотилося з-за товстої сірої весняної хмари, і температура ніби враз піднялася на п’ять градусів. Вони стояли в яскравому, нереальному теплі майже квітневого сонця, під ногами шелестіла мертва трава, а над ними здіймався все вище в небесну блакить «Стерв’ятник». Його туго напнуті крила тремтіли на вітрі, тремтіли, як і тоді, коли Луїс був маленьким хлопчиком. Луїс відчував, як піднімається вгору, як стає птахом, як дивиться на світ з висоти, вивчає його істинні обриси, які тільки картографи бачать у своїх снах. Поле місіс Вінстон, помережане білою павутиною нерозталого снігу, мало вигляд гігантського паралелограма, обв’язаного по боках кам’яними стінами. А за ним звивалася тонким шнурком дорога долиною ріки. Налиті кров’ю очі «Стерв’ятника» бачили це все. Вони бачили річку, і вона видавалась сірою стрічкою сталі, якою пливли крижини; вони бачили Хемпден, Ньюбург та Вінтерпорт з кораблями в доках; можливо, вони бачили закутаний у дим «Сент Реджис Мілл», що в Бакспорті; чи навіть край землі, де води Атлантичного океану розбивалися об голі скелі.

— Дивися, Ґейдже, як він летить, — кричав Луїс, сміючись.

Ґейдж відхилився назад так сильно, що міг упасти на спину будь-якої миті. Широка посмішка з’явилася на його личку. Він спостерігав за змієм.

Луїс трохи розслабився і наказав Ґейджу тримати його за руку. Малюк навіть не роззирнувся. Він прикипів поглядом до змія, який коливався і танцював на хвилях вітру і відкидав тінь на поле.

Луїс двічі обмотав шпагат навколо Ґейджевої руки, і той тепер здивовано зиркав, як щось сильно смикало його і тягнуло.

— Со? — спитав він.

— Тепер ти керуєш ним, — пояснив Луїс. — Ти тепер маєш цяцьку, сину мій. Це твій змій.

— Геж кеує жмієм? — Це не було запитанням до батька, малий переконував сам себе. Він смикнув, щоб перевірити — змій у небі кивнув. Хлопчик потягнув мотузку сильніше, і змій пішов униз. Луїс з сином розсміялися. Ґейдж простягнув навпомацки вільну руку, і Луїс схопив його. Так вони і стояли разом посеред поля, видивляючись «Стерв’ятника».

Була одна мить, пов’язана з сином, яку Луїс завжди пам’ятав. Як тоді, коли він на секунду став повітряним змієм, так і тепер він став Ґейджем. Він зменшився, щоб опинитися в маленькому будиночку Ґейджа і визирнути крізь мініатюрні віконечка, які були очима його сина. Визирнути у світ, який був величезним і яскравим, світ, де поле місіс Вінстон було таким же великим, як і Бонневільське озеро, над яким пролітав зараз повітряний змій. Шпагат тремтів у його пальцях, немов живий, а вітер кружляв навколо і куйовдив волосся.

— Жмій летить! — закричав Ґейдж батькові, і Луїс обхопив сина за плече і поцілував його в щоку, яку вітер залив червоною барвою. — Я люблю тебе, Ґейдже. — Це було тільки між ними двома, і це було правильно.

І Ґейдж, якому залишилося жити не більше двох місяців, радісно, пронизливо верещав:

— Жмій летить! Татку, жмій летить!

Вони все ще запускали повітряного змія, коли повернулися Рейчел і Еллі. Вони запустили його так високо, що шпагат майже весь розмотався й обличчя «Стерв’ятника» загубилося; виднівся тільки маленький чорний силует у небі.

Луїс радий був їх обох бачити і навіть заревів від сміху, коли Еллі майже миттєво впустила шпагат і побігла по сухій траві, ловлячи його, перекидаючись і намагаючись розплутати. Та з їхнім поверненням дещо трохи змінилося, і він не сильно жалкував, коли хвилин за двадцять Рейчел сказала, що Ґейджу досить бігати на вітрі. Дружина боялася, що Ґейдж знову щось підхопить. Вони повернули змія на землю: той воював за кожен оберт котушки, але врешті здався. Луїс склав його. Чорні крила, налиті кров’ю, вибалушені очі й решта штук знову були заховані в коморі.

Того вечора Ґейдж з’їв гігантську порцію хотдогів з бобами, і, коли Рейчел перевдягала його в піжаму, Луїс відвів Еллі вбік і серйозно з нею поговорив щодо розкиданих повсюди кульок. За інших обставин він, можливо,