Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

«Що ж, це вирішено, якось воно все налагодиться», — подумав Луїс, не знаючи, що кульки насправді не були великою проблемою, та й вірус проблемою теж не був. Він забув, що головною проблемою стане величезна вантажівка «Орінко», що дорога принесе біду, як і попереджав їх Джад Крендал у день приїзду минулого серпня.

Тої ночі він піднявся нагору за п’ятнадцять хвилин після того, як Ґейджа вклали спати. Він побачив, що син ще не спить, а тихенько допиває свою останню пляшечку молока, зосереджено дивлячись на стелю.

Луїс узяв Ґейджа за ніжку, підняв її і поцілував:

— На добраніч, Ґейдже!

— Жмій летить, татку, — сказав Ґейдж.

— А він таки літав, правда? — Луїс відчув, як без жодної на те причини на очах у нього виступили сльози. — Високо, аж до неба.

— Жмій летить! — крикнув Ґейдж. — Аз до неба.

Він перевернувся на один бік, заплющив очі і заснув. Ось так просто.

Луїс уже виходив у коридор, коли раптом озирнувся і побачив зелені, позбавлені тіла очі, що пильно стежили за ним з Ґейджевої шафи. Раніше зачинені дверцята тепер були прочинені настіж. Серце підскочило Луїсові до горла, вуста скривилися й опустилися в огидній гримасі.

Він відкрив шафу, думаючи (Зельда! Це Зельда сидить у коморі. Її чорний язик звисає із зогнилого рота), що це був лише Черч. Він сидів на одній з полиць і, побачивши Луїса, вигнув спину, як кіт на гелловінських картинках. Котисько зашипів на Луїса, паща його привідкрилася, оголюючи ряди маленьких гострих зубів.

— Забирайся звідси, — прошепотів Луїс.

Кіт знову зашипів. З місця він не зрушив.

— Ану геть, кому сказав! — Він схопив перше, що потрапило під руку в коробці з Ґейджевими іграшками, — яскравий пластмасовий потяг «Чугу-чугу-чо»[109], який у тьмяному світлі здавався кольору засохлої крові. Луїс замахнувся на Черча — той продовжував шипіти, але навіть не поворушився.

І тут раптово, несподівано навіть для самого себе, Луїс пожбурив іграшкою в кота. Він не розважався, не грався, він вклав у кидок всю свою силу, всю свою ненависть і весь свій страх також. Страх перед істотою, яка ховалася в шафі його сина і відмовлялася йти геть, так, наче мала право тут бути. Локомотив поцілив чітко у кота. Черч пронизливо нявкнув і кинувся геть зі своєю звичною грацією. Він ледь не впав, врізавшись у двері.

Ґейдж ворухнувся, щось пробурмотів, поміняв позу і знову заснув. Луїс відчув легку нудоту. Він стояв біля ліжка, а лобом котився піт.

— Луїсе, — спитала Рейчел тривожним голосом з нижнього поверху, — Ґейдж випав з ліжечка?

— З ним усе гаразд, просто Черч перевернув іграшки малого.

— Тоді добре.

Він почував себе так, наче, глянувши на сина, побачив, як змія обвилася навколо того чи величезний щур всівся на книжковий полиці над ліжком Ґейджа. Звісно, це був безпідставний страх. Але коли на тебе ось так шиплять…

(Зельда! Ти думав, що це Зельда, Оз, Вевикий і Гвізний?)

Він зачинив Ґейджеву шафу і порухом ноги згріб докупи розкидані по підлозі іграшки. Прислухався до клацання дверної клямки. Після миттєвого вагання замкнув шафу на ключ. Він підійшов до ліжечка Ґейджа. Крутячись, малюк зсунув обидві ковдри собі під коліна. Луїс дістав їх, знову вкрив Ґейджа і дуже-дуже довго спостерігав за сином зі щасливою посмішкою.

Частина 2

Могильник мікмаків

…Як прийшов Ісус до Віфанії, то побачив, що Лазар чотири вже дні як у могилі. Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, помчала зустрічати Його. Вона сказала Ісусові: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та тепер знаю я, що, коли звернутись до Бога, він дасть того, що просиш».

Відповів їй Ісус: «Воскресне брат твій».

Євангеліє від св. Івана (переказ)

Гей-гай, ану давай.

Реймонз[110]

36

Кажуть, людська свідомість може витримувати жах лише до певної межі, та це неправда. Навпаки, що безпорадніший людський мозок перед болем, то густішим стає морок, то глибше ти занурюєшся в безодню абсолютного жаху, де одне зло породжує інше — ще більше, ще мерзенніше зло, аж доки повна темрява і порожнеча не поглинуть тебе. Найстрашніше питання полягає в тому, скільки жаху може прийняти і витримати людина, аби все ще лишатися при здоровому глузді та ясних думках. Адже всі ці події завжди сповнені чудернацького абсурду в стилі Руба Ґолдберга[111]. І в якусь мить наростаючого жахіття раптом стає дуже смішно — так психіка намагається захистити свою цілісність, утікаючи у божевілля. І над усім панує нестримне, шалене почуття гумору.

Мабуть, Луїс Крід теж ставив би собі таке запитання, якби зберіг здатність логічно мислити сімнадцятого травня — на похороні сина, Ґейджа Вільяма Кріда. Та будь-які паростки раціонального мислення розбивалися об холод похоронної зали, де жорстока бійка з тестем, ставши жахливою кульмінацію цієї готичної мелодрами, остаточно знищила рештки і так слабкого самоконтролю Рейчел. Кошмари того дня ще не скінчилися, а її, змучену і вбиту горем, уже витягли зі Східної зали похоронного бюро «Брукінгз-Сміт», де в закритій труні лежав Ґейдж. Суррендра Харду відпоював її заспокійливим.

Іронія полягає в тому, що їй би взагалі не довелося переживати фінальну сцену — квінтесенцію жаху, — якби Луїс Крід та містер Ірвін Ґолдман із Дірборна побилися в ранкові години відвідувань (з десятої до одинадцятої тридцять), а не у пообідні (з другої до третьої тридцять). У ранкові години Рейчел взагалі не приходила: вона фізично не була здатна на це. Вона сиділа вдома з Джадом Крендалом і Стівом Мастертоном. Луїс навіть не уявляв, як би він пережив останні сорок вісім годин без Джада і Стіва.

Для Луїса — та й узагалі для всіх трьох живих членів родини — було на краще, що Стів приїхав так швидко, як тільки зміг, адже Луїс був тимчасово нездатним приймати жодні рішення, навіть такі дрібненькі, як зробити укол заспокійливого змученій дружині. Він навіть не помітив, що Рейчел збиралася йти в похоронну залу в недбало застібнутому домашньому халаті. Її волосся було брудним, нечесаним, сплутаним. Очі — порожні, зчорнілі