Читати книгу - "Ляльковий дім"

Фру Алвінг (глухим голосом). Я буду задоволена з малого, буду терпляча, Освальде.

Освальд. І весела, мамо.

Фру Алвінг. Так-так, мій хлопчику. Твоя правда. (Підходячи до нього.) Ну що ж, зняла я з тебе тягар докорів і муки совісті?

Освальд. Так. Але хто зніме тягар страху?

Фру Алвінг. Страху?

Освальд (ходить по кімнаті). Регіну і просити не довелося б.

Фру Алвінг. Я не розумію. Який зв'язок — цей страх і… Регіна?

Освальд. Дуже тепер пізно, мамо?

Фру Алвінг. Надранок. (Дивиться крізь вікна балкона.) На світ займається на верховинах. І погода буде ясна, Освальде. Незабаром ти побачиш сонце.

Освальд. Дуже радий. О, в мене ще може бути багато радощів у житті — буде для чого жити…

Фру Алвінг. Аякже!

Освальд. Якщо я й не можу працювати, то…

Фру Алвінг. О, ти швидко знову зможеш працювати, мій дорогий хлопчику. Тепер ти скинув із себе весь цей тягар докорів і сумнівів.

Освальд. Так, це добре, що ти звільнила мене від цих фантазій. І тільки б мені пощастило покінчити ще з цим… (Сідає на диванчик.) Давай поговоримо, мамо…

Фру Алвінг. Давай, давай! (Присовує до дивана крісло й сідає поруч Освальда.)

Освальд…А тим часом і сонце зійде. І ти знатимеш. І я звільнюсь від цього страху.

Фру Алвінг. Ну, що ж я знатиму?

Освальд (не слухаючи її). Мамо, адже ти сказала ввечері, що ні в чому не можеш мені відмовити, якщо я попрошу тебе?

Фру Алвінг. Так, сказала.

Освальд. І додержиш слова?

Фру Алвінг. Можеш звіритися на мене, мій дорогий, єдиний!.. Адже я тільки для тебе одного й живу.

Освальд. Так-так, тож слухай… Ти, мамо, сильна духом, я знаю… Тільки залишайся спокійна на місці, коли почуєш.

Фру Алвінг. Та що ж це таке? Щось жахливе?…

Освальд. Не кричи… Чуєш? Обіцяєш? Будеш сидіти смирно й тихенько розмовляти зі мною про це? Обіцяєш, мамо?

Фру Алвінг. Так-так, обіцяю, тільки кажи.

Освальд. Так ось знай, що ця втома… ця відсутність змоги думати про роботу… це ще не сама хвороба…

Фру Алвінг. В чому ж сама хвороба?

Освальд. Хвороба, що дісталась мені в спадщину від батька, вона… (показуючи собі на лоба, тихо додає) сидить тут.

Фру Алвінг (у неї майже віднявся язик). Освальде!.. Ні-ні!

Освальд. Не кричи. Не виношу крику. Так, сидить тут і вичікує відповідної хвилини. І може прорватись назовні, коли завгодно.

Фру Алвінг. Який жах!

Освальд. Тільки спокійніше. Так ось яке моє становище…

Фру Алвінг (схоплюючись). Це неправда, Освальде! Цього не може бути! Ні-ні, це не так!

Освальд. У мене вже був один припадок. Він швидко минув. Та коли я дізнався, що зі мною було, мене пройняв страх — гнітючий, нестерпний страх, який і погнав мене додому, до тебе.

Фру Алвінг. Отже, це страх!..

Освальд. Так, адже це до того огидно!.. О, коли б ще це була звичайна смертельна хвороба… Я не так уже боюсь померти, хоч і охоче пожив би ще…

Фру Алвінг. Так-так, Освальде, ти житимеш…

Освальд. Але це так огидно. Перетворитись знов на безпорадну дитину, яку годують, і… Ні, цього не можна й висловити.

Фру Алвінг. Дитину доглядатиме мати.

Освальд (схоплюється). Ні, ніколи. Саме цього я й не хочу… Мені жахливо від одної думки, що я, можливо, проживу в такому стані багато років… постарію, посивію… і ти можеш померти за цей час. (Присаджуючись на бильце материного крісла.) Адже це необов'язково відразу кінчається смертю, — сказав лікар. Він назвав цю хворобу чимсь подібним до розм'якшення мозку… чи що. (З сумною усмішкою.) Назва, на мій погляд, звучить красиво. Мені неодмінно згадується при цьому драпрі вишневого оксамиту, — так і хочеться погладити…

Фру Алвінг (схоплюється). Освальде!

Освальд (встає й починає ходити по кімнаті). І ось ти позбавила мене Регіни. Була б вона під рукою в мене — подала б руку допомоги.

Фру Алвінг (підходячи до нього). Що ти хочеш сказати, мій дорогий? Хіба є така допомога в світі, яку б я не подала тобі?

Освальд. Коли я знепритомнів після того припадку, лікар мені сказав, що якщо припадок повториться, — а він повториться, — то надії більше не буде.

Фру Алвінг. І він був такий жорстокий!..

Освальд. Я вимагав цього. Я сказав йому, що мені треба зробити розпорядження… (Лукаво усміхаючись.) Так воно й є. (Виймаючи з внутрішньої бокової кишені коробочку.) Мамо, бачиш?

Фру Алвінг. Що це таке?

Освальд. Порошок морфію.

Фру Алвінг (з жахом дивиться на нього). Освальде… хлопчику мій…

Освальд. Я зібрав дванадцять таблеток…

Фру Алвінг (бажаючи вихопити коробочку). Віддай мені, Освальде.

Освальд. Ще рано, мамо. (Знову ховає коробочку.)

Фру Алвінг. Цього я не переживу.

Освальд. Треба пережити. Була б у мене тут Регіна, я б сказав їй, що зі мною… і попросив би в неї цієї останньої послуги. Вона б зробила її для мене, я знаю.

Фру Алвінг. Ніколи!

Освальд. Коли б це лихо скоїлося зі мною і вона побачила б, що я лежу безпорадний, як мала дитина, безнадійно, безповоротно загиблий…

Фру Алвінг. Ніколи в житті Регіна не зробила б цього!

Освальд. Регіна зробила б. Вона так неймовірно легко вирішує все. Та їй швидко й набридло б панькатися з таким хворим…

Фру Алвінг. То слава Богу, що її тут нема.

Освальд. Значить, тепер тобі доведеться зробити мені цю послугу, мамо.

Фру Алвінг (гучно вигукує). Мені!

Освальд. Кому ж ближче, ніж тобі?

Фру Алвінг. Мені! Твоїй матері!

Освальд. Атож.

Фру Алвінг. Мені, яка дала тобі життя!

Освальд. Я не просив тебе. І що за життя ти мені дала? Не треба мені його! Візьми назад!

Фру Алвінг. Рятуйте! Рятуйте! (Біжить у передпокій.)

Освальд (доганяючи її). Не йди від мене. Куди ти?

Фру Алвінг (в передпокої). За лікарем, Освальде. Пусти мене.

Освальд (там само). Не пущу. І ніхто сюди не ввійде. (Чути, як клацає замок.)

Фру Алвінг (повертаючись). Освальде… Освальде… дитино моя…

Освальд (за нею). Невже нема в тебе у грудях серця… серця матері, якщо ти можеш бачити мої муки… і цей нестерпний страх?

Фру Алвінг (після хвилинної мовчанки, твердо). Ось тобі моя рука.

Освальд. Ти згодна?…

Фру Алвінг. Якщо це буде конче потрібно. Але цього не буде. Ні-ні, ніколи! Неможливо!

Освальд. Будемо сподіватися. І постараємось жити разом, якомога довше. Спасибі,