Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Меч Арея 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Арея"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч Арея" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 145
Перейти на сторінку:
серед зроманізованих галлів і словін.

Та зрештою літа божого 440-го старий граф заповів своїм нащадкам довго жити, й Ганові-Гунтеру відкрився шлях. Рік і добра кадь золота, награбованого ще графом у тих-таки римлян, пішли на втвердження Гунтера в графському титулі. Наступні два літа й відповідна кількість золота принесли йому корону короля, підвладного римському імператорові Валентинівну.

Се сталося в перший день нового 443 літа, й три сідмиці в графському хоромі, що вікнами виходив на широку річку Райну й був одтепер резиденцією бургудського короля, лилися пива, й меди, й вина. Гунтер і його жона приймали від готських, вандальських і галльських феодалів шану й дарунки, й Брунгільда вперше по дев'ятьох роках подружнього життя назвала Гунтера «мій можновладний господарю». Й се в її вустах звучало дуже щиро.

Й у той час, коли Гано-Гунтер намагався примирити галлів і вандалів з посадженими на їхні землі бургундами, доки клявсь у вірнопідданстві Валентиніанові Третьому та почуттях дружби готському конунгові Теодорікові, нова королева впивалася трунком величі. Вона по-справжньому закохалась у свого чоловіка й щиро картала себе за ті прикрощі, яких завдала йому в минулі роки, бо Гунтер, сей голодрабий авантурник з племені вандалів, .що колись обманом домігся в батька її руки, виявивсь таки тямущою й провидною людиною.

На четвертому тижні після того, як з Рима прийшла довгосподівана корона й у теремах трохи влігся чад бенкетів і пирувань, Брунгільда ходила по господі в супроводі кількох служниць та приятельок. У свої тридцять літ вона була досить-таки тілиста й станом, і видом, голову на повній білій шиї тримала високо й дивилася на всіх ласкаво-світлими очима. Та сей теплий погляд уже добре знали не тільки служниці, а й приятельки, й остерігалися його.

Королева Брунгільда, ледь притримуючи поділ довгої римської туніки, ходила світлицями й давала вказівки, де що й як належить зробити. Вона ніколи не бувала ні в Римі, ні навіть у дворах провінційних сановників, але багато чула про їхні розкоші й витончений смак і намагалася перетворити свій терем у житло, достойне королеви. Жовті борові стіни кімнат були рясно ввішані паволокою, оксамитом і узороччями, шовки висіли на вікнах і на дверях, тішачи зір королеві Бургундії.

— А се що? — в'їдливо поспитала Брунгільда, кинувши оком на барвисту мису в кутку, що зображувала давнього слов'янського бога сонця Хорса.

— Та се... — замикалась одна з-поміж служниць і поквапилася прибрати таріль.

— Не люблю, коли смердить вандальським духом, — поморщилася Брунгільда й вийшла, супроводжувана почтом.

Служниця з мисою під передником подумала, що й сам король Гунтер походить із вандальського племені, та згадувати про таке було суворо заказано, й вона мовчки сховала в скриню свого доброго бога, якому потаєнці творила требу й сама, й багато хто з-серед мешканців королівського двору, хоч усі й носили на шиї мідні та срібні хрестики.

Бургунди, чиїм володарем став Гунтер, належали до християнської єресі аріан, як і всі готи, як і сам король. Галли ж вірували в того Христа, що й римляни, а лужицькі пересельці, яких і галли, й готи-бургунди називали вандалами, перековеркавши давню назву західних слов'ян-венедів, у переважній більшості поклонялися своїм богам. Землю, куди доля, й римський імператор, і готський конунг закинули їх, вони в пам'ять про батьківщину звали Нови Лунг, тобто Новий Луг, і Гано-Гунтер мусив рахуватися й із цим, і з віруваннями своїх підданців.

Брунгільда ж, яка стала дружиною короля, а перед сим графинею, не зважала на ті дурощі. В усьому теремі й у цілому дворі панувала одна релігія — аріанська, й одна мова, яку вона знала з дитинства й якою не хотіла поступатися, — готська. Коли в дворі хтось і наважувався сказати слово по-лужицькому, то тільки нишком, щоб не дійшло до королеви.

Тим часом Брунгільда ввійшла в наріжну кліть. У кліті було чотири жони придвірних райтерів та баронів, а п'ята — зовиця королеви Гримільда. При вході володарки дому всі повставали, й тільки Гримільда лишалася незворушно сидіти на дубовому ослоні.

Королева холодно посміхнулася й спитала дуже люб'язним голосом:

— Пощо ти не встаєш, коли я входжу, зовице?

Така непошана траплялася вперше, бо досі Гримільда ніколи не виказувала сваволі й завжди поштиво розмовляла з невісткою. Тепер же вона й вухом не повела, й Брунгільда тим самим стриманим голосом поспитала:

— Чи, може, вже я-м не королева? Може, вже ти, зовице люба, стала-с володаркою терема сього?

Двадцятитрирічна Гримільда, сестра короля Гунтера, почервоніла й вибігла з кліті. Всі, хто супроводжував Брунгільду, стривожено перезирнулись, а королева послала служницю, ту, яку допіру лаяла за поганську таріль, привести сюди Гримільду. Служниця побігла й незабаром вернулася:

— Не йде, королево...

— Як то «не йде»?

— Рече: коли... Брунгільда має хіть, то нехай... сама прийде до мене.

Служниця проказала се з якоюсь ніби зловтіхою, й королева зблідла. Вона мало не крикнула від злості, та втрималась і пішла оглядати свої хороми далі. Проте в неї вже не було ні бажання до сього, ні настрою, й вона по часі відпустила збентежених служниць і приятельок і таки подалась розшукати свавільну зовицю.

Але Гримільди вже ніде не було. Подумавши трохи, спашіла й розлютована, Брунгільда пішла на протилежний кінець двору, де стояв хоромець барона Сікурда. Гримільда мов чекала тих одвідин. Коли королева рипнулася до світлиці, та півлежала на встеленому ведмедном ослоні й навіть пальцем не ворухнула до високої гості. Брунгільда була аж червона від злості.

— Може, мені вклонитися? — тихо проказала вона.

— Пощо? — відповіла Гримільда. — То є лишнє. Ми смо з тобою вже виділися сього дні.

В її голосі було ще більше зневаги, ніж там, у хоромі, й Брунгільда не могла стриматися:

— Я-м королева й жона короля Бургундії!

— Коли я повідаю тобі щось, ти не говорити-ймеш зо мною так.

— Що? — крикнула Брунгільда. — Що? Гримільда кинула кудись убік:

— Те, що Гано взяв тебе одуром. Одурив і тебе, й твого вітця.

Королева полегшено відітхнула, з пліч їй мов гора впала, та злість од того не меншала.

— Що-с викрила мені! — зневажливо всміхнулася вона до зовиці. — Те я й сама відаю, й усі відають. Зате Гунтер є король. Так, одуром, але ж отець мій не дав би мене за нього. Зате я-м тепер королева. А ти що єси? Хто є твій між Сікурд?

І повагом вийшла, бо ті Гримільдині новини не становили таємниці

1 ... 61 62 63 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Арея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Арея"