Читати книгу - "Хранителі"

— Що?

— Скажіть, будь ласка… чи може воно повернутися?

— Навряд чи. Але деякий час краще не виходити до стайні вночі, добре?

— Добре, — погодилася дівчинка.

Зважаючи на її перелякане обличчя, вона ще декілька тижнів сидітиме вдома після заходу сонця.

Вони вийшли з кімнати, подякували лікарю Селбоку за співпрацю і пішли до лікарняного гаража. Світати ще тільки починало, тож у просторій бетонній будівлі було порожньо. Їхні кроки відлунювали від стін.

Вони припаркувалися в одному гаражі, і Волт провів Лема до зеленого седана АНБ без номерів. Поки Лем устромляв ключ у двері й відкривав їх, Волт, озирнувшись, щоби перевірити, що поруч нема ні душі, промовив:

— Поясни мені, що відбувається.

— Не можу.

— Я все одно дізнаюся.

— Цю справу доручено не тобі.

— Тоді подай на мене в суд. Випиши ордер на арешт.

— Без проблем.

— За те, що я загрожую державній безпеці.

— Це буде справедливо.

— Відправ мене в буцегарню.

— Я можу це влаштувати, — пообіцяв Лем, хоча й знав, що не зробить цього.

Дивовижно, впертість Волта одночасно і дратувала Лема, й імпонувала йому. У нього було обмаль приятелів, а Волт доводився найкращим з-поміж них. Він втішався думкою про те, що так склалося через його перебірливість та вимогливість. Якби Волт здався, злякавшись федеральних органів, і «вимкнув» свою цікавість так само легко, як вимикають світло, то він би впав у Лемових очах.

— Що одночасно може бути схоже на пса і мавпу, та ще й мати жовті очі? — запитав Волт. — Хіба що твоя теща.

— От тільки не треба ще й мою тещу сюди вплітати, білосракий, — відповів Лем.

Не втримавшись від посмішки, він заліз у машину.

Волт відкрив двері й подивився на нього.

— Що, до дідькової матері, втекло з Банодайна?

— Я вже казав, що Банодайн тут ні до чого.

— А пожежа, що трапилася в лабораторії наступного дня?.. Вони вирішили таким чином позбавитися доказів?

— Не будь дурнем, — утомлено сказав Лем, всовуючи ключ у замок запалювання. — Докази можна знищити ефективнішим і не таким радикальним способом. Якщо вони дійсно існували. Бо насправді там нічого не було: Банодайн до цього ніяким боком не тулиться.

Лем уже завів двигун, але Волт не здавався. Він не давав Лему змоги зачинити двері й нахилився ще ближче, щоб той чув його навіть крізь шум двигуна.

— Генна інженерія. Ось чим займалися в Банодайні: морочилися з бактеріями та вірусами для розробки технологій, спрямованих на користь людству, наприклад, для виробництва інсуліну або знищення нафтових плям. Також, гадаю, вони марудяться з генами рослин, щоб вирощувати кукурудзу в кислотних ґрунтах або пшеницю, яка потребуватиме вдвічі менше води. Коли люди чують про генну інженерію, то завжди мислять вузько — у масштабах рослин і мікробів. Але якщо провернути це з генами тварини й отримати неймовірне потомство або взагалі новий вид? А якщо вони так і вчинили і воно втекло з Банодайна?

Лем сердито похитав головою.

— Волте, я не спеціаліст з рекомбінантних ДНК, але навряд чи наша наука настільки просунулася вперед, щоб займатися дослідженнями такого масштабу. Та й навіщо? Добре, припустимо, що там шляхом експериментів з генетичною структурою існуючих видів розробили нову тварину. Яка з неї буде користь, окрім показу на ярмарку потвор?

Волт примружився.

— Не знаю, розкажи.

— Послухай мене, на дослідження виділяється обмаль грошей і за крупні та дрібні ґранти ведеться жорстка боротьба. Ніхто не може дозволити собі фінансувати експерименти, які не приносять користі, зрозумів? Якщо мене попросили зайнятися цією справою, це означає, що вона стосується нацбезпеки. Можливо, у Банодайні розтринькували гроші Пентагону, щоб у майбутньому влаштувати ярмарок потвор.

— Іноді слова «тринькати» та «Пентагон» використовують в одному реченні, — сухо промовив Волт.

— Волте, подумай тверезо: одна справа, коли Пентагон дозволяє деяким своїм підрядникам витратити гроші на розробку важливих збройних комплексів, а зовсім інша — коли там свідомо витрачають шалені гроші на експерименти, які не стосуються оборонної сфери. Система може бути неефективною, корумпованою, але не геть дурною. Все ж повторюся: ця розмова безглузда, бо ця справа жодним чином не пов’язана із Банодайном.

Волт довго дивився на нього, а потім зітхнув.

— Господи, Леме, ти просто молодець. Я знаю, що тобі доводиться брехати, але сьогодні ти брешеш настільки майстерно, що мені ось-ось здасться, начебто ти говориш правду.

— Я кажу правду.

— Молодець. Тепер розкажи мені… що там із Везербі, Ярбеком та іншими? Ви вже знайшли вбивцю?

— Ні.

Співробітник, якому Лем доручив цю справу, доповідав, що Радянський Союз