Читати книгу - "Безмірна залежність"

Сьогодні про Іллю практично не думала, а коли згадувала, то вже не відчувала болю, тому що все зрозуміла. Виявляється, таких маніпуляторів, як він, дуже багато. Отже, він не особливий, а тому мені немає сенсу за ним страждати. Яке щастя відчувати цю свободу. Вся туга минула, і самотність більше не лякає. Життя прекрасне.

Господи, я давно до тебе не зверталася. Я хочу подякувати тобі, Ісусу, вам ангели, архангели, святі, за те, що ви допомогли мені пережити цей страшний біль. Ви подарували мені заспокоєння і душевну рівновагу. Дякую вам за цей досвід і можливість почати нове життя.

Тим часом, 28 вересня минув рівно місяць, як я припинила з ним спілкування. Я вирішила відзначити цю подію, накупивши різної смакоти і подивившись гарну комедію. Вже кілька днів я зовсім не страждала, а якщо і згадувала про Іллю, то вже без болю. Напевно, факт того, що справа не в мені, а в ньому, заспокоїв мене, і я знову відчула себе нормальною людиною. Моя самооцінка почала відновлюватися.

Я сиділа на дивані, їла, дивилася фільм, коли мій телефон завібрував. І я вже знала — це він. Я підвелася з дивана, але підійшла не до телефону, а до вікна:

— Господи, навіщо ти так зі мною? Адже все тільки почало налагоджуватися.

А потім я взяла до рук телефон.

«Я прилетів», — написав Ілля.

Душа зрадницьки стрепенулася, але я її заткнула. Почалася телефонна конференція з мамою і тіткою.

— Ти ж розумієш, що він не приїхав?

— Звичайно. Якби приїхав, то, по-перше, попередив би заздалегідь, по-друге, він повідомив би про це інакше. Але мені потрібно йому відповісти, бо потім він напише, що я мовчала, і він змушений був полетіти назад.

— Ти права. Запитай його, чи він з Оленою приїхав?

Ми розсміялися. Я так і зробила.

Хвилин через двадцять Ілля відповів:

«Ні, один. Тільки не роби вигляд, що не знаєш, як сильно я кохаю тебе».

— Нісенітниця, — сказала я, — знову тільки слова.

— А іншого і не буде, — сказала мама.

— Він ніколи не хотів нічого серйозного, — підтвердила тітка.

Зізнаюся, мені було трохи сумно, що його слова виявилися брехнею. Я не могла вступити з ним зараз в діалог, адже він так і не відповів на запитання, яке я задала йому в серпні — звідки в Олени наше листування?

Через півгодини Ілля написав знову, і це було вже не миле повідомлення:

«Подобається вдавати з себе стерву? Відмінно, продовжуй сидіти зі скривдженим обличчям, але знай — тільки ти винна в ситуації, що склалася. Це твій вибір. Ти могла обрати нас, і зараз ми б обіймалися і кохалися, але ти вирішила ображатися. Що ж, справа твоя, тільки не кажи, що винен хтось інший».

Мене почало трясти від хвилювання. Як він міг звинувачувати мене, коли все було так очевидно: адже Олена… Але я вже так втомилася пояснювати йому.

— Ти впевнена, що хочеш йому відповісти? — запитала мама.

— Так, — відповіла я сумно, — я не хочу вступати з ним в діалог, але він повинен знати, що справа в Олені.

— Він і так це знає.

— Так, але… я повинна відповісти.

«Твій вибір — Олена», — відповіла я Іллі і затамувала подих. Його останнє повідомлення мене засмутило, позбавило впевненості, посіяло сумнів.

«Це вже не смішно, — написав Ілля, — це ти вирішила ображатися».

Було близько опівночі, я втомилася, фільм раптом став нецікавим, апетит зник. Ні, я не хотіла продовжувати це безумство, тому вимкнула інтернет і лягла спати.

Вранці я побачила ще одне повідомлення від Іллі. Воно було ще більш грубим:

«Що ж, якщо ти настільки хвора, що ладна ображатися через таку дрібницю, то будь ласка. Всім все одно плювати на таких стерв, як ти. Продовжуй в тому ж дусі і жодному чоловікові ти не будеш потрібна. Справжньому чоловікові потрібна справжня жінка, а не така дурепа, як ти. Така правда життя, нічого особистого».

А ближче до обіду Ілля додав:

«Ось, що означає любов по-українськи: ти продажна жінка, знайшла собі когось багатшого і залишила мене. Що ж, напевно, це не твоя провина. Швидше за все, у тебе це на генетичному рівні закладено».

Якщо вранці я і була засмучена, то останнє повідомлення мене швидше розсмішило, аніж засмутило. Його заяви були настільки безглузді, що я знову переконалася — зі мною все в порядку, а з ним — не впевнена. І все ж у глибині душі я розуміла, що насправді Ілля не думає так, як пише. Питання було в одному: він ненавидів мене і хотів заподіяти біль або хотів повернути мене, викликавши мене подібними повідомленнями на діалог? У будь-якому випадку, я мовчала: після таких образ не могла з ним спілкуватися. Ілля мав вибачитися.

Вночі він зателефонував, коли я, ясна річ, вже спала. Наступного дня в суботу він надіслав мені повідомлення і знову видалив. Це було смішно, але я розуміла, що такими діями він мене задобрює, а я не хотіла давати слабину. Я повинна бути сильною. Більше ніяких принижень.

«З четверга Ілля пише мені. Сьогодні субота. Він почав з того, що приїхав до мене. Як жорстоко з його боку. Потім зізнався в коханні, потім почав звинувачувати, ображати, телефонувати, але вночі, тому що не хоче нічого обговорювати, він грає. Але на душі мені все одно не дуже добре. Щойно я почала радіти життю, як він знову за своє — намагається прив'язати мене до себе. Але я ніяк не реагую. А що я можу? Після всього, що він зробив… Якби він вибачився, можливо, я дала б слабину. Але зараз, після