Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свята Марійка 📚 - Українською

Читати книгу - "Свята Марійка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свята Марійка" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 115
Перейти на сторінку:
дочку.

Через ті воші у Москві Наталка не могла спокійно спати.

Коли вимикали світло, вона сідала на ліжку й тісно притискалася потилицею до стіни. Наталці тоді навіть здавалося, вона навіть могла б побожитися, що чула, як, роздушені об стіну, комахи лускали. А вранці боялася одягнути нову кофту – бо там, напевно ж, сиділи і чекали на неї воші…


Прямісінько перед Москвою поїхали Наталка й Ігор із батьком на базар, щоб купити новий одяг – для поїздки.

Купив тоді Іван дітям по гарній кофті, і ті кофти Наталці дуже сподобалися – одна була чорна із червоними цятками, а друга – синя.

Але як приїхали із базару, Марійка пхикнула:

– Що це ти накупив такого? На що воно схоже? На Ігоря – червона кофта? Він же хлопчик! А на Наталці взагалі висить, як на опудалі. Тільки грошам горе…

– Ти сама опудало мерзенне! – закричав Іван.

Дітям настрій був зіпсований, а між батьками почалася бійка; і їхала Марійка до Москви із чималим синцем під оком…


– Та то… перечепилася на східцях, – пояснювала вона московським родичам. – Упала…


Вирішив якось Іван повезти дітей до баби-знахарки, бо через постійний неспокій Наталка вночі плакала й дуже кричала крізь сон, а Ігор обмочував під собою постіль.

Була у селі знана цілителька. Жила вона у старій довгій хаті. І коли тільки до неї не приїжджали, завжди біля хати тієї було дуже людно. А їхати треба дуже рано – ще до сходу сонця.

Як дійшла до Наталки черга, посадила її кудлата баба на стілець, взяла у переморщену руку двоє яєць – і щось зашепотіла, при тім водила яйцями – по ногах, животі, плечах, по спині, довкола голови, по очах. Далі розбила яйця ножем і вилляла у мисочку із водою, роздивилася малюнок.

– Ой, великий переляк – від молодого чоловіка, – прорекла баба. – Бачу, як дитина плаче, і то постійно. Хто ж той чоловік? – запитала у Марійки.

– Та хто його знає?…

– Ну, як ви не знаєте, то я – й подавно. Тепер ось відкачала переляк яйцем, дитина буде спати.

Потім цілителька винесла яйця на вулицю – і вилляла собаці.

– От, як мій собачка вигавкає те, що з’їв, і стане тобі, дитино, легше, – пообіцяла баба, та й взялася за Ігоря, а тоді ще й за Марійку.

Івана цілителька чомусь не покачала.

– Мені того не треба! – сказав Іван. – Мені нічого не бракує. Я спокійний!


Як виповнилося Наталці десять років, батько дістав їй путівку до дитячого санаторію.

– Така наша Наталка худа і без кінця хворіє, – журилася Марійка.

– І чому ті болячки увесь час чіпляються до нашої дитини?


У санаторії Наталка чомусь не прижилась…

Тільки першого дня вона весело бавилася із дітьми, бігала, сміялась, і було їй дуже гарно. Та щойно настав вечір, треба було лягати спати, і замаячіли перед очима її рідні – батько, як завжди у цей час, п’яний і насуплений, а мати – гірко плаче. Вже звичним стало чекати у надвечір’я бійок.

І Наталка знервувалась.

Діти розстилали ліжка й готувалися до сну, а вона все сиділа, понура, все більше на неї нападав страшний неспокій: а що там діється в цей час удома, доки її немає?!

Першої ночі у таборі геть не спала і на ранок ішла до їдальні похилена й сумна. Та й увесь наступний день ходила, мов сновида, або нищечком десь сиділа, втупившись поглядом поперед себе, не чула, що і хто їй казав.

Так було й надалі – Наталка замкнулася в собі і німувала. То й дітям нецікаво було із нею гратись.

Дні потекли звичайно, довкруж усі весело розважалися, бавилися в ігри або ж збиралися у гурточки і переповідали одне одному цікаві історії, тільки Наталка сиділа сама самотою на якнайдальшій лавці у дворі, і сльози горохом сипалися невпинно із її очей.

Але вона так звикла…

Не чула Наталка й того, про що розповідали вихователі, не бачила довкола себе світу, замкнулася у собі – боялася, що батько вдома убиває матір; і увесь час плакала, плакала, плакала…

Як лягали діти на післяобідній сон і довкола усе стихало, Наталка виймала зі своєї шафки блокнот та ручку і писала до матері довгі листи: розповідала на папері про те, як їй тепер самотньо й гірко, як вона чекає вечора, аби ще один такий день минув; просила й благала на папері про те, щоб Марійка приїхала і забрала її назад додому.

«Ой, мамо-мамочко, моя ріднесенька, моя найкраща

1 ... 61 62 63 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свята Марійка"