Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незвичайні пригоди бурсаків 📚 - Українською

Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

303
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незвичайні пригоди бурсаків" автора В. Таль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 104
Перейти на сторінку:
разом і щелепи! – промовив жалісно Григор.

– Щоб ти малим був пропав! – вилаявся Петруня. – Отож тебе недарма січуть різками часто, – додав він глузливо.

– Січуть, Петруню, січуть, але тоді, як сам того хочу, – сказав байдужо Григор, засміявшись очима. – А скільки разів тебе, Петруню, сікли? – запитав він.

– Мене? Мене?.. – почав згадувати Петруня. – Здається, сім разів.

– Отож воно. А мене – сто двадцять дев’ять разів. Тебе, Петруню, і били хтозна за віщо – пересолив або недосолив обід, чхнув голосно, не так подав штани, вино розлив, або розбив тарілку, – перелічував Григор.

– А тебе? А тебе за віщо?- перебиваючи й сердячись, питав Петруня.

– Мене найбільше за наукову спробу, – одповів той жартливо.

– Що ж то воно таке? – запитав Григора млинар.

– А це така спроба: чи можна роздратувати пана, щоб він раптом сказився і не розказався? – одповів той.

Аж підскочив Петруня, почувши отаке.

– Ти чув, млинарю? – запитав він, вирячивши очі. – Докажу! Докажу на тебе панові. Ось ти побачиш! – сказав він Григорові. – Ось як він шанує пана! Він глузує з пана. Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми! – розсердився він дуже.

Злякався млинар, дивлячись на Григора, що він сам на себе наволік отаке лихо.

– Чого ти сердишся, Петруню? І я ж люблю й шаную пана не менш, як і ти, – мов заспокоюючи Петруню, сказав Григор.

Скипів Петруня ще дужче, аж посинів.

– Ти любиш?! Ти шануєш пана?! Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми! – вилаявся він люто.

– То нехай і візьме кат пана, коли ти так хочеш, – наче байдужо погодився Григор, моргнувши непомітно оком млинареві.

– Кого нехай візьме кат? – запитав здивовано Петруня.

– А того, кого ти лаяв: пана. Ти ж оце тільки що сказав: «кат його візьми». Ось і млинар чув, – зазначив поважно Григор.

– Ну, от... ну, от... – злякано забалакав Петруня. – Розбійник ти, розбійник! – захитав він докірливо головою. – Щоб ти власним язиком удавився. Ото б я та лаяв свого пана... Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми!

– От удруге вилаяв! – підхопив Григор. - Млинарю, чули?

– Та чув, нема де дітись, – сказав млинар.

– Та що ж ти чув?.. Що ти чув?.. – прискіпався Петруня до млинаря і аж устав з колодок. – Пропали б ви обидва! Таке сплели. То я лаяв свій кашель, а вони... Отак не довго підвести людину під різки. Дізнався б пан, то й усипали б на старість. Не доведи Господь. Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми!

– Хоч би вже Господа Бога не лаяв, – з докірливою побожністю сказав Григор.

Петруня вирячив очі і аж підвівся від обурення.

– Ох, ти ж такий!.. Ох, ти ж лихий!.. Супостат та й годі, – не знаючи, що вже далі казати, прохрипів Петруня і закахикав ще дужче. – Мовчатиму, бо ще задавить кашель... А з оцим гаспидом не збалакаєш, бо він тобі набреше, вскочить і викрутиться... Слизький, мов той в’юн, цур йому, – промовив він, сідаючи знову на колодки.

Самко дивився крізь тин, слухав та здержував себе, щоб не зареготати. Йому ще дужче вподобався Григор і ще одворотніший здався Петруня.

– Оці кошики з пляшками постановити, мабуть, у льодовню? – запитав Петруню млинар, і, побачивши, що той хитнув головою, узяв кошики та поніс у свій двір.

Петруня сидів мовчки, Григор теж, одвернувшись від нього і щось думаючи. Обличчя в нього стало таке скорботне та сумне, що й Самкові, дивлячись на нього, зробилося чогось важко. Здавалося, що Григорове обличчя одпочивало після жартливих та порожніх балачок, а може, воно в нього було завжди отаке в ті хвилі, коли він лишався сам собі.

– Ходімо, Петруню, на леваду, – сказав Григор. – Наказував мені Фрик, щоб подивитися, як воно там альтанка, та підрівняти столи, щоб не хиталися.

– Іди та дивись, коли тобі казано, – одповів Петруня. – Я піду до замку, бо треба наготувати келихи та ще дещо для бенкету, бо пан думає завтра гуляти.

І згадавши про те, Петруня підвівся важко і, хилитаючись мов качка, пішов мостом.

А Григор теж устав з колодок і заспівав голосно по-чужомовному: «Ту-жур, ту-жур ля-амур», а коли зник за деревами Петруня, він, озирнувшись на всі боки, пішов понад млинаревим двором, але не до панської левади, а в протилежний бік через город, і зник за кущами. А з хати вийшла сліпа Орина і попрямувала через двір стежкою на город навперейми Григорові.

Хотілося Самкові піти услід за сліпою, щоб непомітно підкрастися та підслухати, про віщо вона балакатиме з отим привабним Григором, але в ту мить з хати вийшов млинар і пішов через двір до млина. Уже тоді Самко підвівся з-під тину і швидко пішов повз клуню на город, навздогін за сліпою, та даремно, бо вона десь зникла за кущами. Озирнувся він і вже хотів іти до клуні, щоб побалакати з Марком, коли побачив, що понад двором ішла швидко стежкою Дося з серпом

1 ... 61 62 63 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди бурсаків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвичайні пригоди бурсаків"