Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смутна доба 📚 - Українською

Читати книгу - "Смутна доба"

243
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смутна доба" автора Микола Смоленчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 160
Перейти на сторінку:
молодичкою, доки не зникла вона у церкві. Молодичка теж зацікавилась гетьманом, повернулася навіть у дверях, хоч на неї й наступали.

Лише тепер Сагайдачний привітався до тих, хто його чекав. Десь про себе відзначив, що отець Єлисей не прийшов — все у клопотах про збагачення Печерської лаври.

Нарешті зайшли до церкви і вони. Гетьман нічим не виділявся. Уже багато днів він був найпопулярнішою в Києві людиною, а сам на те не зважав, навіть до храму прийшов в одязі, який носив щодня.

Пробирались поміж монашок до вівтаря. Ті мовчки уступали дорогу, такі граційні у строгому чернечому вбранні.

«А між них чимало гарненьких», — пробігла гріховна думка.

Почалася відправа. Тягнув густим басом незнайомий священик, йому підспівували дяки, аж дзвенів жіночий хор, а Сагайдачний шукав очима молодичку, яка так припала йому до серця. І живе ж таке диво на землі — мов пава!

Переглянув ближніх, скосив очі у протилежний бік, але її не знаходив.

«Очевидно, в тилах церкви!» — подумав, та повертатись було незручно.

Вдруге почув своє прізвище, йому воздавали хвалу. З Січчю він зв'язаний понад чверть віку, та ніколи не цікавився військовою здобиччю. Це відомо кожному, хто його знав. Та закони Січі тверді, в поділі козацького хліба завжди лишалась і його доля.

Цього разу передав він її на братську школу, організацією котрої займався Борецький, колишній ректор Львівської братської школи. Кажуть, що його доля — щедрий дарунок. Може, й так! До чого ж гарна жіночка, куди вона поділась?

Побачив її знову після служби, так само не відривала від нього погляду, як заворожена. Навіть від перелазу не одійшла, коли вони уже скочили в сідла, наче проводжала.

Зі своєї долі у гетьмана лишився килим, дивної перської роботи, аж очі вбирали його фарби та вигадливий орнамент. Швидше лишив його джура, бо гетьман, байдужий до розкошів, знав одне мірило цінностей — зброю.

Повернувшись з відправи, Сагайдачний потягнув джуру до впокоїв і показав на перський килим.

— Одвези його удовичці. Дарунок від мене...

Джура до того уже звик. Гетьман проміняв навіть сімейний затишок на тютюновий дим безкінечних походів, хоч перед жіночими звабами встояти не міг.

Яків Собеський, польський мемуарист, батько короля Яна III, добре знаючи Сагайдачного, писав про гетьмана, що був той «смілий розумом, шукачем небезпек, відзначався зневагою до життя, перший у нападі і останній у відступі, рука його ніколи не давала промаху, пильний у таборі, не любив розніженості, не був схильним до випивки, як водилося між козаків. Правда, мав він і ваду — надто тяжів до любовних пригод, котрі й пришвидшили його смерть».

У Самборі

Молчанов прибув до Самбора і, завдяки гостинності пані Мнішек, поширював у Короні чутки про врятування царя Дмитрія. Хтозна, чому вона на те пішла?! Може, тому, що все ж була мачухою Марині, а може, хотіла віддячити за чоловіка, про долю якого нічого не знала.

Тарануха перехопив двох гінців з московської держави і відправив їх до князя Острозького в Київ. Виявилось, що обидва їхали з присягами сіверських земель уцілілому цареві.

Потім до Самбора потяглося ціле посольство: запрошували Молчанова до Путивля. Але той не доїхав; йому, людині цивільній, потрібен був досвідчений у військовій справі помічник.

Таку людину вперто шукали, і Тарануха подвоїв пильність.

Таранусі дуже не вистачало Левка та його приятеля: розшукуючи Долю, козаки невідомо куди поділись. Тарануха часто їх згадував, при попередньому самозванцеві йому було набагато легше. Левко та Покрова швидко знаходили стосунки з потрібними людьми і давали таку інформацію, яку Тарануха сьогодні роздобути не міг. Хоч їхня відсутність теж несла користь — раптом лишились колишні знайомі!

Цього разу надвірні козаки поселились у містечку, нижче костелу, в районі, де раніше проживав Левко. Самбір при Молчанові не переповнювала шляхта, про шляхетське рушення навіть мова не йшла, пані Мнішек не влаштовувала бенкетів і пікніків.

Золоті часи Самбора минули.

Хоч і це йшло на користь Таранусі, у тому застої він не пропускав жодної людини, що з'являлася в невеликому місті. Двоє його козаків цілоденно крутилися біля кожних міських воріт.

Якось під обід прискакав козак від львівських воріт:

— Привезли когось в супроводі цілого гурту жовнірів!..

Був то кремезний

1 ... 61 62 63 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смутна доба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смутна доба"