Читати книгу - "Вовк-тотем"

Вони поверталися додому з легким серцем. Чень Чжень згадав про вовченят у лігвах і вирішив розпитати в Старого про тонкощі руйнування вовчих лігв. Витягання вовченят із лігв — це небезпечне й складне мисливське завдання в степу, що потребує особливих навичок. Однак, з іншого боку, для мешканців степу це також спосіб стримати непомірне поширення вовчих зграй. В одному лігві може бути сім-вісім, а то й більше десяти цуценят, а оскільки в Орхонському степу їжі для вовків багато, то коефіцієнт виживання вовченят дуже високий. Якщо навесні знищити одне лігво цуценят, вважайте, що знищили одну зграю вовків. Однак і зграя, щоб уберегти своїх нащадків, вдається до найвищої вовчої мудрості й найлютіших здібностей охоронця. Чень Чжень чув чимало історій про ризик і вдачу в походах на вовчі лігва, тож давно вже психологічно підготувався. За дві весни серед більше ніж ста молодих інтелігентів на пасовищі ще ніхто не наважувався самотужки витягати з лігв вовченят. Чень Чжень також і не думав іти на таку справу сам, однак він хотів знайти можливість піти у декілька вилазок із Біліґом і повчитися в Старого того, як це робиться. Однак після випадку з кіньми Старому було не до вовченят, тож Ченю залишалося тільки просити Старого словесно передати досвід.

— Батьку, нещодавно, коли я пас овець, одна вовчиця прямо на моїх очах ухопила ягня і живцем потягла його десь на північний схід до гір Хар чулуут. Гадаю, там має бути її лігво з вовченятами. Хочу завтра зранку піти пошукати. Спочатку я вважав, що ви зможете піти зі мною…

— Завтра я точно не зможу — справа з капканами дуже важлива, і Комітет пасовища чекає від мене новин. — Старий обернувся і ще спитав: — Кажеш, вона побігла до гір Хар чулуут?

— Так, — підтвердив Чень Чжень.

Старий пригладив свою бороду й спитав:

— А ти тоді сів на коня й простежив за нею?

— Ні. Вона бігла дуже швидко, і я б не встиг.

— Тоді добре. Інакше вона б обов’язково тебе заплутала. Коли за ними хтось стежить, вони не йдуть зразу до лігва.

— Ця вовчиця — справжня хитрунка! — сказав, подумавши, Старий. — Минулоріч на початку весни люди з нашої бригади якраз розорили там три лігва, тож цього року ніхто туди й не пішов, бо думали, що жодна вовчиця не наважиться привести там вовченят, аж ця таки знайшлася! Обов’язково піди завтра перевір, тільки візьми ще з собою людей і собак побільше, і звернися до когось із досвідчених і сміливих чабанів, удвох не йдіть у жодному разі — дуже небезпечно.

— А що в цій справі найскладніше? — спитав Чень Чжень.

— Розорити вовче лігво дуже клопітно, але знайти його — ще складніше. Однак я розкажу тобі один спосіб, як це зробити. Тобі слід буде прокинутися завтра ще удосвіта і збігати до підніжжя гір Хар чулуут, там піднімешся на пагорбок якнайвище і заляжеш на його верхівці. Перед самим світанком будеш уважно дивитись у бінокль — у цей час вовчиця повертатиметься в своє лігво після нічного полювання, щоб погодувати молоком цуценят. Дивись уважно, до якого місця побіжить вовчиця — там у неї й лігво. Потім прийдете на те місце й будете ретельно шукати, обійдете його по колу з собаками, тоді, напевне, знайдете. Однак витягати цуценят також складно, особливо якщо вовчиця — в лігві. Вам слід бути дуже обережними! — Погляд Старого раптом потьмянів, і він сказав: — Якби та зграя не занапастила табун, я б ніколи не дозволив вам іти розоряти лігва, тому що душити вовченят — це найбільш ненависна справа для старих кочовиків Орхонського степу…

Чень Чжень не наважився розпитувати далі. Старий і так дувся від образи на цьогорічний «великомасштабний захід» зі знищення цуценят, тому Чень Чжень побоявся, що в разі подальших розпитів він заборонить йому туди йти. Однак розорити вовче лігво — то ціле мистецтво, і він ішов на цей крок головним чином для того, щоб узяти собі цуценя й вигодувати його, а для цього потрібно було поспішити, оскільки незабаром цуценята вже розплющать очі й вовчиця почне відлучати їх від молока, тоді вже їх навряд чи можна буде приручити. Забирати цуценя зі світу вовків і переносити його в людське оточення потрібно ще тоді, коли воно не роздивилося як слід цього світу й не розібрало, хто свої, а хто вороги. Чень Чжень боявся, що найбільш дику істоту в світі тварин — вовченя — буде виховати ще складніше, ніж горобця. А якими впертими бувають горобці, Чень Чжень знав іще з дитинства — він багато разів ловив їх і намагався приручити, але горобець у клітці просто заплющував очі, нічого не їв і не пив, аж поки не вмирав. А вовченя ж не так легко впіймати, як горобця: якщо після всіх ризиків і зусиль, докладених на його пошуки, воно на другий день помре — буде дуже шкода. Чень Чжень надумав ще розпитати Бата, адже той був найбільш відомим на пасовищі мисливцем на вовків, до того ж і сам щойно зазнав від вовчої зграї збитків, тож тримає на них лють і залюбки порадить Ченю, як краще розорити їхні лігва.

Коли вони повернулися до юрти Старого, вже сутеніло. Усередині вся юрта була яскраво освітлена трьома ліхтарями, гарні килими вже повернулися на своє місце, а щойно приготовлений суп у двох великих горщиках, домашня ковбаса з овечих кишок і великий шмат м’яса своїм запахом закликали трьох зголоднілих чоловіків до низенького квадратного столика. Чень Чжень поспішив зняти шкіряний плащ і всістися за стіл. Ґасмаа вже принесла горщики з м’ясом