Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ярославна 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярославна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярославна" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 142
Перейти на сторінку:
І півдня. Все співає. А як пісень у неї не вистачає – сама їх складає. Та гарні такі. Як… як справжні. Тож певний був: коли б княгиня його побачила цю річку, що так гарно зветься, то одразу б про неї пісню склала.

І на мить йому здалося… Ба-ба, вчулося, що десь уже співає його княгиня, Єфросинія його, про річечку оцю, про Сюурлій…

Її ще чомусь називали Каяла. Теж лепсько, але вже ніби по-нашому.

А так річка як річка. Не вузька, але й не широка, неспішна степова річка, звивисто біжить собі та й біжить. Синя-синя річечка в зелених берегах у зеленій долині… Там і там старі поважні верби стоять задумливо, якесь птаство в їхньому вітті галасує. Та на річці риба сплескує – аж кола розходяться. Побіля очеретів та лозняків туманці стоять. Місцями вже кугою заросла. Кругле листя латаття вільно на воді гойдається, по ньому бігають довгоногі кулики…

Зозуля десь кує. І кому вона літа дарує? Не інакше як половцям.

Сюурлій, Сюурлій…

Так ось де чекає його слава.

Чи – неслава. На берегах незнаної йому Каяли, вона ж Сюурлій…

Він заходився намугикувати: Сюурлій, Сюурлій… Сторожа, що його супроводжувала і застигла позад нього, готова до будь-яких несподіванок, вчувши голос князя, нагострила вуха, прислухається. Чому це князь повторює ймення половецької річки? Річка вона як річка, на Русі таких багато. Хоча хто знає, що князь має на мислі.

Від річки війнув вітерець – легкий, прохолодний, приємний. Прямо ліпота. Князь зняв двома руками важкий позолочений шолом, званий на Русі шишаком (він і був із шишаком) і підставив вітерцю запітніле лице і голову.

Полегшено зітхнув і…

І збагнув, що зняв шолом зарано – по той бік Сюурлія на обрії почали з’являтися чужинські вершники. Вони носилися сюди й туди, наче щось шукаючи, а нові все вигулькували з-за обрію й вигулькували…

Половці!

Ті, кого вони всі ці дні шукали.

Князь надів шолом, але залишився непорушно сидіти в сідлі (кінь, певно, відчуваючи настрій господаря, теж застиг мертво) і все дивився й дивився на вершників по той бік річки.

Вони були ще далеко, і то був, певно, дозор кочовиків, вивідники, але десь там, за обрієм, ховаються їхні головні сили. Нарешті вони з’явилися. Січа буде!

Дивився на далеких вершників, і йому здавалося, що він бачить, як там, над обрієм, ширяють крилаті змії. Розворушив він їхнє лігво, тепер чекай. Налетять змії, тільки встигатимеш мечем орудувати.

І пригадалася йому дитяча мрія – як виросте – стати змієборцем. Як Кирило Кожум’яка. І ось він виріс і вже опинився у лігві зміїв. Звідси на Русь віками прилітають гориничі й тугарини, багатоголові й вогнедишні. Чи ж вистачить у нього сили, снаги і зваги богатирської новітнім кожум’якою стати на герць з гориничами й тугаринами? Допоки ж вони літатимуть Русь палити й пустошити?

Але чи не занадто велику ношу звалив він на свої плечі? Вдома, кажуть, і земля помагає. А земля тут чужа, помагатиме вона не русичам, а своїм – гориничам і тугаринам.

Примчав воєвода зі своїм загоном.

– Князю, брід знайдено. Мілкий і зручний. Велиш переправлятися? На тім боці оно-но, – кивнув на потойбіччя Сюурлія, – нас уже чекають.

– Починайте, – коротко кинув князь. – Але першим на той берег хай переправиться передовий загін і стане в обороні переправи.

– Слухаю, князю!

І воєвода зі своїм загоном помчав до броду. Князь зі своєю вартою рушив за ним, чомусь все ще повторюючи ймення цієї річки, що вже, напевне, запала йому в помку: Сюурлій, Сюурлій…

– І причепиться ж, – обізвався невідомо до кого. – Так і липне до губ: Сюурлій, Сюурлій…

Справді, яка поетична назва – Сюурлій.

Але річки такої українська (як ще раніше й руська) топоніміка не знає.

Це якась загадково-таємнича річка, яка мовби є – була принаймні з назвою – і якої не було й немає.

Іпатіївський літопис, датований 1189 роком, теж згадує ту загадкову річку з назвою Сюурлій…

Ліва притока Дніпра Оріль має половецьке ймення. Тюркські племена називали Оріль Сюорлій, що є перекрученою назвою Су-Єрлі: су, або сю – вода, річка – єр, єрє – «земля, урочище».

Проте так це чи ні, що згадувана Сюурлій – це сьогоднішня Оріль – сказати певно не можна.

Але воїнство Ігоря, якщо вірити Руському літопису, прийшло-таки до загадкової Сюурлій… Хоча де вона нині – хто скаже?…


Чи зникла вона разом з половцями, які її так поетично назвали, наче дівчину на виданні – Сюурлій? Чи заховалася десь серед безмежних – як тоді здавалося – степів донецьких? Десь між Доном Великим, між Сіверським Дінцем, між Малим Дінцем, між Казенним Торцем, Бахмуткою, Луганню, Самарою, Вовчою, Кальміусом, Грузьким Сланчиком, Кринкою… Вони ж уціліли, хоч деякі й під іншими іменами, то чому не вціліла Сюурлій? А скільки ще там лишилося маленьких річечок, що влітку, пересихаючи, губляться серед ковилових просторів – може, серед них ховається і вона, Сюурлій?

Чи її забрали з собою половці, коли з Придоння йшли у нікуди, в непам’ять? В небуття. Чи й вони загубилися десь зі своїми стадами й ордами, становищами-вежами-кочівками десь серед просторів Донецького кряжу, в його дібровах та соснових борах, в осокірниках та вербняках і байрачних лісах. Чи десь причаїлися в Хомутівському заповіднику степовому, серед Кам’яних Могил.

Чи зникли десь деінде у степовій зоні України, що простяглася із Заходу на Схід, від пониззя Дунаю до південних відрогів Середньоруської височини, майже на 1000 км смугою завширшки близько 500 км. А це сорок відсотків території республіки!

Чи десь зачаїлася між Малим Дінцем та зниклими річками і нині сущими, починаючи від Десни та Остра, між Сулою та Пслом, Ворсклою і Осколом – хто скаже? А десь же сходить над нею сонце ясного дня і яскравий місяць зоряної ночі, десь солов’ї співають, ще ті, з часів Куманії, десь кують зозулі, щедро даруючи комусь довгі літа? А в тирсі-ковилі, серед типчакових рівнин, де ще й нині стоять кам’яні баби, обережно крадучись, перебігає з місця на місце сімейство вусатих дроф чи сторожких і рідкісних стрепетів, чи пробіжать, а потім здіймуться на крило кам’яні куріпки, а над ними, у бездонній синяві небес, співають свою пісню невмирущу сіренькі жайвори, та десь пронесеться степом крилата тінь, і степовий орел зникне в безодняві піднебесній…

ВІДКРИЛАСЬ ПОЕТЕСІ ІСТИНА ПЕЧАЛЬНА Вставна новела Під гаєм в’ється річенька, Як скло вона блищить, Долиною зеленою Кудись вона біжить…

Всі ріки, річки й річечки кудись біжать – стояча вода

1 ... 61 62 63 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярославна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярославна"