Читати книгу - "Ярославна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Біжать… Але багато річок і річечок – їх тисячі! – вже нікуди не біжать.
Відбігли своє.
Зникли навічно. На наших очах річки не народжуються, на наших очах річки лише зникають. Ті, що їх ми отримали у спадок від прапращурів своїх.
Ті, що тисячоліттями кудись бігли, а за нашого часу й зникли.
Багатьом з них ми благополучно допомогли зникнути з лиця землі, зі світу білого…
Ой річенько, голубонько! Як хвилечки твої, Пробігли дні щасливії І радощі мої… До тебе, люба річенько, Ще вернеться весна. А молодість не вернеться, Не вернеться вона.Молодість, звичайно ж, – погодимось з поетом, – не вернеться. Але до багатьох річечок не вернеться більше і весна. Тобто весна повернеться, але їх уже не застане. Погублених…
На відміну від літописної Каяли, точну топографію якої ми й досі не знаємо (це за умови, що вона таки була), місцезнаходження інших річок ми знали і знаємо. З точністю чи не до метра. Як ось хоча б Почайна, теж літописна.
Мені відкрилась істина печальна, Життя зникає, як ріка Почайна…Ці рядки, що беруть за душу, – з поезії Ліни Костенко.
Життя зникає не тільки наше – в чому й полягає щемка філософія цієї хвилюючої поезії, не тільки життя всіх живих істот планети Земля (якщо вже міркувато глобально), а й життя самих Почайн, річками і річечками нашими.
Почайна – права притока Дніпра і текла вона не десь в ойкумені, на краю світу, а на території Києва. Починалася на Оболоні. Від Дніпра була відділена піщаною косою. Почайна – її довжина 8 км, вважалася однією з найважливіших на водному шляху «з варяг у греки».
Нині в басейні Почайни – житловий масив. А на місці її колишнього русла (не забуваймо, вона була глибоченькою, про це свідчить і її назва) прокладена вулиця Почайнинська.
На вулиці – видатний пам’ятник архітектури – Ільїнська церква, житлові будинки, училище. Там же знаходився місцевий дитячий сад, що був відкритий ще у 1902 році. Саду вже давно немає, а вулицею Почайнинською – виходить, і по дну Почайни – і нині бігають діти, дзеленчать трамваї…
Бігають діти по дну Почайни, Як це печально!.. Не для дітей – для Почайни. Як це печально, ріки зникають, як зникла Почайна…(Звичайно, ще печальніше, коли зникає і саме життя – але це інша тема).
У Почайни в ті літописні часи Київської Русі були три притоки, що весело несли до неї свої голубі води: Глибочиця, Сетомль, Сирець…
Доля у них спільна і теж, як і в матері їхньої, Почайни, печальна.
Сетомль. Відома за літописами під роками 1036, 1046, 1150. Текла заливними луками Оболоні. Була досить серйозною водною перепоною, якщо після розгрому Ярославом Мудрим печенігів у 1036 році, багато їх, втікаючи з поля битви, потопилися в Сетомлі під час переправи… Зникла безслідно.
Сама Глибочиця загнана в колектори. На місці Сирця – однойменний житловий масив. Як на місці Клова – Кловський провулок, а на місці Киянки – Киянівський провулок. Спасибі, що хоч імена загиблих річок зберегли.
Всі вони мали нещастя текти тією територією, на якій пізніше виріс Київ і зжив їх зі світу білого. Як то, приміром, сталося і з літописною Лтавою. Вона мала необережність текти там, де пізніше виникне Полтава, місто взяло собі в назву ймення цієї симпатичної річки, а саму річку, щоб не заважала, загнало під землю – в колектори… Як то в Києві загнано в колектори теж літописно-поетичну Либідь…
Та що там… Така печальна доля, за словами поетеси, Почайни. Але тут хоч можна зрозуміти (не виправдати, ні) – ці річки і справді заважали мегаполісам. А кому заважали степові річечки, що їх ми зжили зі світу білого – тисячі й тисячі! Кому заважають ті поетичні річки й річечки, що їх ми продовжуємо успішно зживати зі світу білого і нині?
Виходить, як у Василя Юхимовича у щемкій його поезії на цю болючу тему:
Річко моя мила, Лугова, Чом ти, мов змарніла удова? Посмутніли хвилі, Не гойдають лілій, Вже тебе й веселка забува…То що там казати про Каялу-річку, вона ж, можливо, Сюурлій, як ми навіть не знаємо, де вона текла у сиву давнину – якщо текла. Але – віримо, вона колись текла!
Як у Леоніда Глібова (ще раз процитуємо):
Під гаєм в’ється річенька, Як скло, вона блищить. Долиною зеленою Кудись вона біжить…Цій безіменній річці з відомої пісні ще й пощастило – що вона «кудись біжить»…
Пташки співають голосно, І річенька блищить…А ось Каяла вже й не біжить – побігши перед тим у нікуди. І не блищить. Хоча…
А раптом вона десь притаїлася? Хоча б під іншим йменням? Якщо, звичайно, вона не зникла не лише із своєї долини, а й взагалі зі світу білого. Як тисячі й тисячі інших річок!
Ті річечки, які стали – встигли стати! – нашою долею. Як то у пісні про Рось О. Білаша на слова В. Ковтуна:
Над Россю – пісня солов’їна… І ніч купальська блиска. Тут вперше світ побачив я. Співуча Рось – моя колиска. Над Россю бігали в стерні, Купала нас, малих, в своєму вирі, Літати вчила в юні дні І проводжала нас у вирій. Присниться Рось іще не раз — Майнуть в уяві кручі кам’янисті… Ріка в бузковий дим вдяглась. Моя ж ти Рось – в разках намиста…Мабуть, отак хтось колись і про Каялу казав (половець чи хтось інший з тюрків-торків, чи русич): моя ж ти Каяла, Каяла-Сюурлюй… Але…
Але дозорці вже доповіли:
«Бачились ми з ворогом. Вороги наші оружно їздять…» Супротивників вже побачив і князь Ігор Святославич, який ще в дитинстві мріяв стати знаним на Русі змієборцем – як ото Кирило Кожум’яка…
ІVУмикали русичі красних дівиць половецьких і добра багато взяли. І пастка захлопнулась
«А назавтра, коли настала п’ятниця, в обідню пору, зустріли вони полки половецькі, – бо ті приготувалися були до їхнього приходу: вежі свої одіслали назад, а самі, зібравшися од малого і до великого, стояли на тій стороні Сюурлію…» (Руський літопис).
У русичів в наявності було шість полків (проти половецьких орд вельми мала сила). Розгорнули їх у бойову лінію так: полк Ігоря, як найбільш надійний, зайняв позиції посередині, праворуч вишикувався полк брата його Всеволода, ліворуч – Святослава полк, синівця Ігоря (племінника). Попереду ж Ігоря стали син Володимир і другий полк, Ярославів, та ковуї,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярославна», після закриття браузера.
