Читати книгу - "Грає синє море, Станіслав Володимирович Тельнюк"

Чайки скакали на хвилях, сонце видерлося в зеніт, було вже зовсім тепло, хоч минуло всього лиш кілька день від великодня. Козаки сиділи в чайках, поскидавши з себе білі сорочки, підставляли під промені сонця спини та груди. Вони весело перемовлялися між собою, але півголосом, мовби пильнували, щоб їх не почули на анатолійському березі. Сказано ж бо: як козацтво чхне, то на Босфорі — буря.

…Сеньйор Гаспероні, прикорінившись у козацькому таборі, старався якнайменше потрапляти на очі Олександрові. Поки що. А взагалі так довго тривати не могло. Треба бути ближче до самозванця. Він, Кемаль—Сус, мав убити Ях'ю. Але тут, у козацькому середовищі, він відчув страх, тваринний страх за свою шкуру. «Знімуть, здеруть з живого. А за що? В ім'я Мустафи?»

Було йому страшно весь час, а надто тоді, коли запитливим своїм оком позирав на нього Яремко, який ще не здогадувався, що то він, сеньйор Гаспероні, ганявся за ним осінньої ночі в Києві, а також і тоді, коли Джузеппе, що вже зовсім освоївся в козацькому товаристві, починав з хлопцями філозофувати про турків, про італійців, про ангелянські звичаї, про іспанських сеньйорит, про те, як утекти з Родоських темниць, про далеку країну Чин, звідки треба їхати цілий рік через пустелі, гори, далі знов пустелі, потім знову гори, а далі через море, щоби привезти царські чашки, які дорожчі за золото.

Сеньйор Гаспероні влаштував своїх поплічників на одному з хутірців за кілька волоських миль од Січі. Панові Сулятицькому він дав спеціальний ярлик, підписаний ще ханом Джанибеком—Гераєм, аби татари, якщо вони налетять на хутір, знали, що мають справу з потрібними Кримові й Туреччині людьми.

Того дня, коли козаки вирішили, що підуть вони на Туреччину у вівторок після великодня, Кемаль—Сус зник із Січі. Його відсутність тут же помітив Джузеппе і сказав про це Олександрові та Петрові. Олександр не надавав цій події ніякого значення, а Петро стривожився, як і Джузеппе. Хотіли послати за сеньйором Гаспероні догоню, але в якому напрямі він подався?.. Коли увечері дивляться, аж італієць уже в таборі. І не сидить у своєму курені, а мчить прямо до отамана. «Що таке?» — перепинив його біля дверей Джузеппе. «Скажу самому отаману!» Петро, Йован і Джузеппе тут же забрали в нього пістолі й шаблю і, взявши його під руки, як ото турецькі паші беруть чужоземних послів, щоб часом не кинулися на султана, повели до Олександра. Сеньйор Гаспероні відбрикувався, страшенно лаявся, називав Джузеппе, Петра та Йована дурними турками, аж поки Йован не дав йому по потилиці. Сеньйор Гаспероні підняв страшенний лемент, на який вийшов Олександр. І тоді, всі, хто був близько, почули:

«Пане отамане! Татари близько! Я ледве врятувався. Тисяч зо п'ять, не менше!..» Руки охоронців тут же ослабли. Сеньйор Гаспероні вирвався, дав у вухо Йованові, вигукнувши: «Нехристю чортів!» Олександр спитав: «Які татари? Де ти їх бачив?» — «У степу! Ганялися за мною. Якби не мій кінь — упіймали б…» — «А чого ти ганяв по степу?» — сердито перебив його Олександр. «Сьогодні вночі мені сон приснився: буцімто в степу, на десятій милі відси, є кам'яна баба а біля неї — горнятко з грішми закопане… Ну, я й поїхав!» — «І не знайшов?» — «Знайшов! — вигукнув сеньйор Гаспероні. — На коні в мене лишилося. Можу показати…» Всі побігли до коня — і справді: побачили мішок, а в ньому важке горнятко, в якому щось переверталось. «Пане отамане! — вигукнув сеньйор Гаспероні. — А чи не дозволиш ти мені віддати всі оці гроші товариству славному на горілку?» — «Тільки після того, як відіб'ємо татар… Якщо вони, звичайно, тобі не привиділися…»

Але татари наступного дня таки з'явилися. На Січ вони не нападали, але великими ватагами пробігали неподалік і зникали в степу.

Гаспероні торжествував. Усе виходило так, як він задумав. Він розповів панові Сулятицькому про те, коли починається дохід, пан Сулятицький тут же разом із своїми дружками рушив у далеку дорогу. Татарським посланцям було передано наказ Кемаля—Суса: негайно влаштувати біля Січі демонстрацію своєї сили — і татари з'явилися тут наступного ж дня. Було їх, щоправда менше, ніж п'ять тисяч, але їхня поява спочатку відвернула увагу козаків від дивної поведінки сеньйора Гаспероні, а потім ще й підняла авторитет хитрого «італійця», який «першим» помітив ворогів…

Через кілька днів щедрий сеньйор Гаспероні напував козаків горілкою. Пили всі, тільки Джузеппе та Йован не брали участі в цій учті.

І от нарешті козацький флот рушив у похід. Швидко спустилися до гирла Дніпра, вночі підірвали порохом ланцюг, що ним перегородили турки ріку, — і без пригод вирвалися в лиман.

Турецького флоту при Ячакові не було. Це стривожило Кемаля—Суса. Невже пан Сулятицький ще не дійшов до Кафи, а звідти до Стамбула?..

Сонце вже поринало в море, коли нарешті із задньої чайки, в якій був і сеньйор Гаспероні, помітили смугасте вітрило. Козак—спостережник приклав долоні до рота і загукав:

— На сході вітрило! Передай далі!

Залунало над чайками:

— На сході — вітрило. На сході — вітрило!..

З передньої чайки передали:

— Спускай вітрила!

І пішло назад і в боки:

— Гей! Гей! Спускай вітрила!..

Спочатку виднівся один човен. Потім — одразу — весь обрій зарябів вітрилами. Та відстань далека, а надворі швидко темніє…

— Підіймай смолоскипи!

І запалало все море від козацьких вогнів. Ущух вітер, тільки хвилі поволеньки котилися…

— Аге—ге—гей!!! — загукав з передньої чайки Карпо Недайборщ, аж на смолоскипах полум'я затремтіло.

— Ге—ге—ге! — тоненько вигукнув Клюсик і почав по—латині рахувати донські човни: — Прімус, секундус, терціус, квартус, квінтус, секстус, сентімус, октавус, нонус, децімус, ундецімус, дводецімус, терціус, децімус…

Загриміло з п'ятнадцяти тисяч козацьких горлянок:

— Аге—ге—гей!!!

Аж мурашки пробігли по спині Гаспероні. Ух, яка це страшна сила —