Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

- Ну добре, буду доповідати далі щодо виконаної роботи. Окремі університети розмістили в Інтернеті списки своїх студентів. Я навіть знайшла в Національному університеті харчових технологій студентку 5 курсу Марину Орос. Але за віком вона точно не підходить. Але треба перевірити. Вони могли щось сплутати і неправильно надрукувати як ім’я, так і курс.

- Не схоже це на Мар’яну. Схильності до харчових технологій у неї явно не було - похитав головою Орест. - Хоч вона і добре готувала, але лише тому, що хотіла мені догодити.

- А я не дуже вправна в кулінарії, - зауважила Леся. - Але теж навчуся і буду добре готувати, - сказала вона і знову знітилася і почервоніла. На очах у дівчини з’явилися сльози. Але вона миттєво опанувала собе.

- Ще доповідаю, - продовжила дівчина. - Я склала план дослідження по лінії МВС. Не знаю, наскільки він правильний і ефективний. Зараз не маю його з собою. От поки що все. Завтра розширю фронт пошуків і після 1 вересня продовжу, лише не так інтенсивно.

- За місяць я мушу їхати на роботу до Швеції. Сьогодні пристав на чергову пропозицію керівництва компанії. Виявилося, через те, что я раніше відмовився, тепер мій гонорар зросте вдвічі. Вони чомусь вирішили, що мене сватають їхні конкуренти. Я думаю, що, виїхавши до Швеції і отримуючи там великі гроші, зможу найняти тут якогось приватного детектива, а може й цілу фірму, щоб вони знайшли мені Мар’яну. Звичайно, якщо вона мешкає в Україні. Врешті-решт, вона могла виїхати до будь-якої країни світу, може бути одруженою і навіть мати дітей. Що тоді робити, я навіть собі не уявляю.

Леся мовчки дивилася на нього, зовсім забувши про їжу.

- Таким чином я тепер стану багатою людиною навіть за високими західними стандартами. Раз ти моя секретарка, то мушу тобі виплачувати платню. Чи не так?- дивився Хома на Лесю

- Не так, не так, - запротестувала Леся. - Якщо ти це кажеш серйозно, я ображуся. Ти і так витратиш на мене сьогодні стільки грошей, що моєї стипендії за рік, мабуть, не вистачить. І те, що я тебе влаштувала до тітки, це ж не задаром. Платитимеш їй гроші. Хіба це не платня за мою роботу, якщо ти хочеш перевести наші стосунки в суто ділове і прагматичне русло?

- А зараз вони які, наші стосунки?

- Ну, чому ти постійно чіпляєшся до моїх слів? Тобі приємно мене мучити?

Дівчина знову зашарілася і відвернулася, але миттєво опанувавши свої емоції, гордо випросталася на стільці і почала дуже елегантно їсти омара. Орестові було приємно спостерігати, як всередині дівчини змагаються протилежні сторони людського єства. Та він знав, що з них перемагають завжди кращі. Тому і чіплявся до Лесі.

- Сподіваюся, ми друзі, тобто, люди, яких звела разом доля і які допомагають один одному, - відклала вбік виделку Леся.

- Ти дійсно допомагаєш мені, а от я в чому тобі допоміг? Думаю, жінкам просто подобаються пристрасті, романтичні стосунки, таємниці. Ось тому ти і зі мною. Це ж так?

- Секрет, - посміхнулася Леся, - вважай це дівочими таємницями, про котрі ніколи не розповідають чоловікам. Можу ж я мати щось таємниче чи повинна бути для тебе розкритою книгою?

- Цілком маєш право.

Орест замовк, попиваючи вино і дивлячись крізь чарку вдалечінь. Мовчала і Леся. Так, в повному мовчанні, і закінчилась вечеря. Орест розрахувався з офіціантом і вони вийшли під каштани вечірньої вулиці. Майже одразу під’їхало таксі і відвезло Лесю до гуртожитку, а Ореста - на квартиру.

Наступного дня під час обідньої перерви в їдальні до Ореста підсів головний менеджер їхньої компанії.

- Де ти підчепив таку чудову білявку? - звернувся він до фізика. – Їй же ж років 16-17, не більше. Вчора бачив вас у ресторані. Ти сидів до нашого столика спиною і тому не помітив мене, а я не захотів тебе турбувати. Через це і не підійшов. Але увесь час спостерігав за вами. Навіть моя супутниця почала ревнувати. Розкішна в тебе дівчина. Ти везунчик.

- Це донька одного мого друга. Колись гойдав її на коліні, коли їй було років чотири.

- На якому? Дай помацати. Таке для будь-якого коліна не минулося б даром.

- Та ну тебе.

- В тебе з нею як, серйозно чи так? На повію вона зовсім не схожа. Коли набридне, познайомиш?

- Відчепися, що я тобі, сутенер? Сам шукай собі дівчат.

- А я думав, ти мені друг.

- Я про тебе теж так думав, а ти он хочеш відбити у мене дівчину.

- Класна кицька, дуже класна. Але не бреши, що це просто знайома донька твоїх друзів.

- Ну, добре, я тобі зізнаюся. Ця дівчина має лише 15 років і вона - моя донька. Була колись чудова весна у романтичному, старому, як казка, Львові. Цвіли без і конвалія. Я, тоді ще студент політехнічного інституту, втратив голову від однієї старшокласниці. От ця дівчина і є плодом нашого жагучого, юного і грішного кохання.

- Ну, ти даєш! Блазнюєш? Не дури дівчинці голову. А яка фігура класна!

- А ти вже все й помітив. Але ж у ресторані панувала інтимна напівтемрява.

- Ага, саме для зустрічі з донькою, - зареготав менеджер. - Яка там донька! Чи, може, я не бачив, як вона зазирала в твої очі? Не знаєш, що вона там шукала? Це ж очевидно, дівчина закохана в тебе по самі вуха. І сама себе, видно, розпинає за це. Чому тільки? Що ти робиш з цією розкішною юніоркою, Казанова? Такий з виду тихий, спокійний, а жінки липнуть, як мухи на мед. З твоїм приходом у компанію серед наших красунь зчинився справжній фурор. Який у тебе секрет? Поділися.