Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

І те саме сказав я собі, коли трапилось мені стрічатись з нею ще кілька разів опісля. Одне я розумію. Розумів, що ту дівчину можна було любити якоюсь аж фанатичною любов'ю, якою, здається, і любив її Нестор.

Життя й досвід не раз учили нас, що саме найгостріші контрасти притягалися найсильніше. То, може, й тут зіллються обі ті протилежні вдачі в одно, де кожне було для себе мов з граніту вирізьблене.

Як кажу, пізнавши ближче Наталку, я не дивувався Несторові, що полюбив так щиро й вірно молоду дівчину. Вона не лиш з поверховності була приманчива й цікава, але й бистрим розумом і духом не була звичайна. Він мав слушність, коли назвав її небуденною дівчиною. З поверховності приваблююча вродженою грацією, симпатичним, трохи тихим голосом, що стояв в контрасті до її ясних і аж проникливих очей, підтримувала цікавісіь мужчин до себе ще й тим, що вправлялася в тілесних спортах з особливим замилуванням До того одягалася гарно, з смаком, що підносило ще більше грацію й гарну будову її тіла, на що наші пані й дівчата не покладали доволі старанності, вважаючи це за якийсь непотрібний люксус, [55] через що велика частина їх мала обіч неї вигляд занедбаний, некорисний, щоб не сказати просто - міщанський. А вона відзначалася мимоволі.

В розмові бувала бистра й дотепна, часами трохи терпка, ущиплива, навіть подразняюча. Висловлялась коректно, а що найкраще і в жінок рідко - завше коротко і влучно, мов з своїх упрямо закроєних уст кидала камінцями. Загалом - не тішилась оця дівчина великою симпатією. І може тому й держала завсіди нап'ятий лук оборони; і хто б не був той нещасний, що зближався до неї, хоч би і в найліпшім замірі, вона з недовірчивості своєї вдачі виміряла в нього без надуми й стріляла.

Признаюсь, що коли б не була це вибрана мого любимця і коло нього не стояла Маня Обринська з минувшиною й молодими своїми очима, котрі для мене мали вічно свій однаковий чар, - я був би тією дівчиною зайнявся серйозно. Не менше цікавила мене обставина - що була влюблена, як зачув я це тут від одного панка, що так само нею цікавився.

- В доцента К.? - спитав я просто, стаючи мимоволі в душі в обороні свого приятеля Нестора.

- Ні, - була відповідь.

- А в кого ж? Здається, в дім її родичів заходить більше людей, - додав я, щоб довідатись правди.

- Так, заходить. Між іншими й ваш знайомий доктор Обринський.

- Так, - закинув я. - В нього, отже?

- Я думаю, що і в нього ні, - була коротка відповідь.

- То ж хто той щасливий?

- Тото й є загадка, котру трудно розв'язати. Тому, що говорять, не хочеться вірити, однак це походить від молодіжі, що неабияк обсервує її і сгорожить за нею. Кажуть, панна Наталя влюблена в невідповідну собі людину. А невідповідну тим, бо в багатім старшім мужчині, капіталісті семітського походження, котрому й не сниться, котрий не хотячи (бо ніколи нею ближче не займався) чи не загіпнотизував її своїм гострим семітським виглядом і такими ж чорними орлиними очима. Кажуть, вона вже третій рік, як горить у потайній причаєній любові до нього. В любові, котра, як впевняли мене, могла дівчині хіба тим на користь вийти, щоб через терпіння змінила свою горду, тверду вдачу. Бо тепер, - продовжав панок, - вона заморожує найприхильніших до себе людей тією своєю терпкою істотою. А що найбільше, викликає тим несправедливий осуд її в грунті ніжно відчуваючої душі.

Те, що любила «некорисно» чи радше нещасливо, в моїх очах чи не підносило її й було мені доказом її оригінального й самостійного смаку. Заразом мав я переконання, що та дівчина не могла любити чоловіка незначного.

- Шкода дівчини, - додав вкінці поважно панок. - Я її в душі жалію, бо згаданий добродій не ожениться з нею ніколи; бодай вигляду на те нема.

- Вона сильна вдача й переборе себе, - відповів я, - зрештою, чи кожна любов мусить кінчатися, або й кінчається женячкою? - спитав я. - Вона має таких прихильників, що, безперечно, як не зараз, то пізніше здобудуть собі її любов і довір'я. Зрештою, вона, як чую, доволі маюча дівчина і хіба не вийде з примусу заміж!

- Щодо того, то може, - була відповідь добродія. - Хоча й маєток у неї не такий уже великий, як розголосили.

- А може, ще й добродій, котрого любить, прихилиться до неї. Вона справді не буденна дівчина, - закинув я знов, щоб мати цілковиту певність, яке становисько супроти неї випаде Несторові.

- Не буденна хіба своєю зарозумілістю, - закинув тут їдко молодий мужчина. - А щодо згаданого добродія, котрого має вона любити, то повторяю, він з нею ніколи не ожениться. Оскільки відомо, він не займається жодною женщиною, а про женячку висловлюється взагалі неприхильно. Окрім своїх капіталів, любується ще гарними кіньми, їздить щороку по купелях і т. ін.

От таке й подібне чув я про ту дівчину, котра запала моєму молодому приятелеві в душу, і котрий тонув, губивсь у праці, щоб вийти з неї мов гладіатор, аби й обдати її на все життя любов'ю і своїми чистими руками запрацьованим добром.

* * *

Нестор мусив несподівано виїхати на кілька день до Ч., а тої самої днини й враз з ним виїхала й панна Наталка, що була покликана родичами приїздом якоїсь фамільянтки, що прибула з чужини. Дівчина вернула третьої днияи, а він кілька день пізніше. Під час тих кількох днів одержав я від нього письмо, в котрім між іншим стояло:

«Та наша тригодинна подорож, Богдане, була чудова! Маючи таку душу, як Наталка, при собі, чоловік неначе будиться до кращого й інтенсивнішого життя. З ніким у житті не годен я так зіллятись душею, як з нею. Нічия істота не впливає на мене так оживляюче, як її. Хіба що ще Маня. На жаль, закоротко тривала та подорож, і не було відповідної хвилі, щоб я був міг їй освідчитися. До того я