Читати книгу - "Хозарський словник: жіночий примірник, Мілорад Павич"

звичайною стіною, як будь-яка інша, а ліва складалася з чотиригранних стовпців, що сходинками відходили вліво. Коли він глянув поза ті стовпчики, перед ним відкрився далекий краєвид і порожній простір, у глибині якого, десь там, де місяць, стогнало море. Але море те не лежало в просторі: воно стояло в нім сторчма, ніби якась завіса, нижній згин якої зморщується, хвилюється і шарудить, оторочений піною. З правого боку до стовпців було причіплене щось на кшталт сталевої огорожі, яка не дозволяла підійти до них впритул. Пригледівшись, Коен зрозумів, що ціла ліва стіна коридору насправді є сходами, поставленими на підлогу своєю бічною стороною й тому не придатними до вжитку, оскільки хідник на тих сходах стирчав прямовисно зліва від ніг, а не лежав під ними. Він рушив уздовж тих сходів-стіни, все більше відхиляючись уліво, і раптом посеред шляху загубив під ногами ґрунт. Він покотився й впав на один із тих стовпців-сходинок і, коли спробував підвестися, збагнув, що підлога більше не знаходиться внизу, а перетворилась на стіну, не змінюючись ні в чому іншому. Одночасно східчаста стіна, залишаючись у всьому такою ж, як і раніше, перетворилася на звичні для користування сходи, лиш тільки світло, яке до того виднілося попереду в глибині коридору, тепер змістилось і світило високо над Коеном. Тими сходами він без труднощів вийшов нагору, до світла і до якогось покою. Перш ніж увійти, він ще раз глянув крізь огорожу в далечінь і знову побачив там море — тепер уже таким, яким зазвичай його й бачив: воно стогнало, розлите у безодні під його ногами. Коли він увійшов, добродійка Євфросинія сиділа боса і плакала у свої коси. Перед нею на триногому ослоні стояв личак, у ньому лежала невелика хлібина, а на носі личака стояла запалена вощана свічка. З-під кіс виглядали оголені перса добродійки Євфросинії, які, мов очі, мали брови й вії, а з них капало якесь темне молоко, як чорні погляди. Руками з двома великими пальцями вона кришила хліб і клала його собі на коліна. Коли крихти розкисали від сліз і молока, вона струшувала їх на підлогу під своїми ногами, а ноги ті замість нігтів мали на пальцях зуби. Зведеними докупи ступнями вона жадібно жувала струшений додолу хліб, але оскільки ковтати його не було жодної можливості, ті пережовані куски так і валялися в пилюці кругом неї…

Побачивши Коєна, вона пригорнула його і відвела у свою спочивальню. Тієї ночі вона взяла його собі за коханця, напоїла своїм чорним молоком і сказала:

— Лиш не пий забагато, щоб не постаріти, бо то час тече з мене. До певної міри він додає снаги, а потім знесилює…

Після ночі, проведеної з нею, Коен вирішив перейти у її християнську віру. Він говорив про це скрізь, не криючись, наче в якомусь божевіллі, і незабаром про новину довідалися всі, проте нічого так і не сталося. Коли він повідав про свої наміри добродійці Євфросинії, вона сказала:

— І не думай того робити, бо, якщо хочеш знати, я й сама не християнської віри — чи то пак, я християнка лише в цьому часі, по чоловікові. Насправді у свій особливий і дуже складний спосіб я належу до твого, єврейського світу. Мабуть, ти помітив, що часом на Страдуні можна побачити добре знайому плахту на якійсь зовсім незнайомій особі. Усі ми ходимо під такими плахтами, і я теж. Я — диявол, ім'я моє — сон. Я прийшла із гебрейського пекла, з Геєни, моє місце зліва від Храму, між духами зла, я породження Гебхурахове, про якого сказано «atque hinc in illo creata est Gehenna». Я — перша Єва і зовуся Ліліт, я знала ім'я Єгови і посварилася з Ним. Відтоді я лечу в Його тіні між семизначними змістами Тори. В теперішньому своєму образі, який ти бачиш перед собою і який любиш, я створена змішуванням Істини й Землі; я маю трьох батьків і жодної матері, і мені заказаний зворотній шлях. Якщо ти поцілуєш мене у чоло, я помру. Якщо перейдеш у християнську віру, сам помреш за мене. Тоді ухоплять тебе чорти християнського Пекла, і вже вони будуть дбати про тебе, а не я. Для мене ж, опинившись поза межами мого впливу, ти станеш назавжди втраченим. Не тільки в цьому, але й у інших, наступних життях…

Так дубровницький сефард Самуель Коен залишився тим, ким він і був. Та, незважаючи на це, чутки про нього й далі продовжували розповзатися світом. Його ім'я було швидшим від нього самого, і з тим іменем уже діялися речі, які Коена ще тільки чекали в майбутньому. Чаша переповнилася на масницю 1689 року, в неділю святих апостолів. Одразу після свята дубровницький актор Нікола Ріґі був приведений в суд і дав свідчення у справі про порушення громадського порядку, спричинені безпосередньо ним і його трупою. Він був звинувачений у тому, що висміяв у своїй комедії шанованого в місті дубровницького єврея Папу-Самуеля, як, зрештою, й інших євреїв, а Самуеля Коена виставив на посміховисько цілого міста. Актор боронився, стверджуючи, ніби він зовсім не підозрював, що під жидівською маскою знаходився Коен. Щороку, лиш тільки вітер змінить колір, молодь починала готувати якісь забави. Так і на цей раз Ріґі з актором Кривоносовичем взялися готувати «жидіаду», традиційну на масницю виставу з жидом в головній ролі. Оскільки Божо Попов-Сарака зі своєю аристократичною братією того року відокремився, міська громада вирішила зустріти свято маскарадом. Був винайнятий віз, на якому спорудили шибеницю, а Кривоносович, що вже грав раніше роль Жида, придбав собі пошиту з вітрила сорочку і капелюха з рибальської сітки, руду бороду зробив із кужелі й написав промову, яку звичайно проголошує в «жидіадах» Єврей перед смертю. В домовлений час вони зустрілися вже загримовані (в масках), і Ріґі присягав перед судом, що він був переконаний, ніби на возі, як це щороку було на свята, знаходиться Кривоносович, який, переодягнений Жидом, стоїть під шибеницею й терпить всі удари, плювки та інші глуми, як того й вимагає дійство. Отож, умістивши на возі всіх акторів, Ката і Жида, вони рушили містом від чорної братії до білої, показуючи комедію. Обійшовши Плацу, вони рушили до Госпи і Лучариці. По дорозі Ріґі яко Кат так званого Єврея (і, як він свято був переконаний, актора Кривоносовича під його маскою) відірвав тому