Читати книгу - "Червоний князь, Тімоті Снайдер"

Для Марії-Кристини, якій того року виповнилося шістнадцять, літо 1939 року не надто відрізнялося від будь-якого іншого літа. У повітрі витала війна з Німеччиною, але, на переконання її батька та інших поляків, у цій війні Польща мала перемогти. Альбрехт робив щедрі внески у фондування для польських протиповітряних батарей. Коли частини польського елітарного корпусу прикордонного контролю відряджено до Живця, що лежав близько від німецької границі, Альбрехт розпорядився, щоб їх розквартирували на території його замку[275].

Німецьке військо увійшло на польські землі 1 вересня 1939 року, без провокацій і без оголошення війни. На відміну від Австрії та Чехословаччини, Польща боролася; Франція і Великобританія пообіцяли свою підтримку й оголосили війну Німеччині. Із початком на польсько-німецькому кордоні війни у Європі, населення Живця розпочало втечу на схід. Альбрехт і Аліса вже відіслали своїх доньок до Варшави декількома тижнями раніше. їхній син перебував на відпочинку з Алісиною родиною у Швеції.

Безперечно, за напучуванням Аліси, Альбрехт спробував прислужитися Польщі в скрутну годину. Хоча його на багато років раніше звільнено від військової служби за станом здоров’я, 1 вересня Альбрехт знову одягнувся у форму польського офіцера й вирушив у пошуках частини. Його жестові не бракувало символізму, але боротьба була безнадійною. Хоча польський спротив біля Живця був упертим, а німцям завдано немалих втрат, Альбрехт долучався до відступу. Німці захопили місто за три дні[276].

Тоді Альбрехт наввипередки з німецьким бомбардуванням вирушив до Варшави, щоб забрати звідти своїх дівчаток. У польській столиці його донька Марія-Кристина дивилася на літаки у ясному синьому небі. «Наші», — казали люди на вулицях. Та вони помилялися. Військово-повітряні сили Польщі були знищені на землі. У небі літали німецькі літаки, які від самого початку війни бомбардували цивільне населення.

Поки німецькі бомби забирали десятки тисяч польських життів, Альбрехт рятував своїх доньок. Він намагався випереджувати німців. Замість повернення до Живця, він повіз дівчат на південний захід, до маєтку Аліси. Це була мандрівка до іншої частини Польщі, а також до іншого габсбурзького минулого. Маєток належав колись першому чоловікові Аліси, габсбурзькому дипломатові; він успадкував його від батька, який за Габсбургів був прем’єр-міністром. Маєток лежав у східній частині давньої габсбурзької землі Галичини, на землях, де більшість населення становили українці, а не поляки.

Альбрехт і дівчата втекли від війська однієї тоталітарної держави лише для того, щоб застати військо іншої тоталітарної держави. 17 вересня Червона армія вторглася в Польщу зі Сходу, теж без провокацій і так само без оголошення війни. Нацистська Німеччина і Совєтський Союз підписали були того серпня договір про ненапад із доданим таємним протоколом, що поділяв східну Європу на сфери впливу. Польщу вони мали розділити між собою, тож Сталін забирав свою половину.

Перед лицем неочікуваного совєтського нападу Альбрехт і його доньки вирушили назад на захід, до Живця. Як польський аристократ і польський офіцер, Альбрехт мав вагомі підстави боятися совєтів, які заохочували українських селян мститися на польських землевласниках. Самі совєти уб’ють понад двадцять тисяч польських офіцерів — зокрема й офіцера кінноти, який вчив Марію-Кристину їздити верхи. Зона німецької окупації була так само страшною. За їх відсутности Живець приєднано до складу Німецького Райху. У відчаї наклав на себе руки один із наставників дітей[277].

Тієї жахливої осені 1939 року польські громадяни тікали туди й назад, на схід і на захід, ґрунтуючись на здогадках щодо особистої безпеки або ж намагаючись віднайти членів родини. Польські Габсбурги не були винятками. 25 вересня, не отримавши звісток від Альбрехта, Аліса відважно вирушила з Живця на схід у пошуках чоловіка і доньок. Вона знала, що ту частину Польщі, де лежав її маєток, захопили совєти. Це її не стримало; більше того — вона, мабуть, думала, що Альбрехтові й дівчатам потрібна її допомога.

Поки совєти закликали українців до класової війни в селі, до східної Галичини прибула Аліса — місцева землевласниця, шведська шляхтянка, дружина двох польських аристократів, Габсбург у заміжжі. Однак ще раз, як і двадцять років перед тим, місцеві українці згадали в ній добру сусідку і не хотіли її кривдити. Не знайшовши Альбрехта і доньок у своєму маєтку, вона пробралася назад до Живця. Її чоловік і доньки повернулися до замку лише за чотири дні після її від’їзду. Та поки вона в середині листопада дісталася додому, його там знову не було. Вона знайшла лише прощальну записку, написану французькою. Решту їй розповіли слуги.

Садівник намагався попередити Альбрехта: «Німці йдуть, вони шукають офіцерів». Німецькій державній поліції, або Гестапо, було відомо, що Альбрехт надавав фінансову підтримку польському війську і з’явився служити у його лавах. 9 листопада його із замку вивели двоє поліцаїв. Він, за словами Марії-Кристини, був «блідий наче привид». У його страху були поважні підстави. Його діти залишалися без батьків. Дружина була десь на сході. Його військо було знищене. Його власну частину Польщі, Живецький район, анексував Райх. Його власність, як він напевно розумів, буде сконфіскована. Частина тієї власности вже пропала — її викрав Ганс Франк, головний службовець Generalgouvernement, окупаційної німецької зони, що складалася з польських земель, які Німеччина відібрала від Польщі, але не анексувала до Райху. Дорогою до свого призначення Франк зупинився у Живці, аби вкрасти родинне срібло Габсбургів, що спершу було весільним подарунком від цісаря Франца-Йосифа Штефанові та Марії-Терезії. Це срібло Франк використає у колишньому замку польських королів у Кракові, де облаштує свій штаб[278].

У ці дні падіння Польщі Альбрехт довів свою хоробрість. Він міг спробувати врятувати себе і своє майно, заявивши, що він німець. Замість цього на першому допиті в Ґестапо 16 листопада 1939 року він ствердив, що є поляком. Хоча Альбрехт аж ніяк не міг заперечувати правдивість свого «німецького походження», оскільки його предки впродовж декількох століть були цісарями Священної Римської імперії німецької нації, він повторював, що сам він — поляк, бо так вирішив. Він сказав, що любив Польщу. Польща повелася з ним добре. Своїх дітей він виростив поляками.

Ґестапо це роздратувало. 8 грудня його офіцери постановили, що Альбрехтове життя «було суцільною зрадою німецькости, яка назавжди виключає його зі спільности німців. Його зрада непростима, а отже, він втратив будь-які права на власність