Читати книгу - "Король у Жовтому"

Гаяди, згадані ще в епіграфі до збірки, походять з грецької міфології. Слово має давньогрецький корінь «ὕω» (hyo), що означає «дощові» або «ті, що приносять дощ». Гаяди були сестрами-німфами, які викликали дощі, доньками Атласа, сестрами плеяд і гесперід. У збірці вони згадуються передовсім як діви-плакальниці, почет Короля у Жовтому. Звісно, тут на думку спадає саме образ античних німф. Проте ймення Гаяд також носить скупчення зірок, що розташоване поряд зі згаданим у збірці Альдебараном… Таким чином, Гаяди постають водночас містичними створіннями та місцем.

Підґрунтя для створення Уоту[164], Наотальби, Тейла та Альдонеса, згаданих поміж інших членів імперської родини, встановити важко (хоча дехто виводить корені з міфології бретонців, ацтеків та іспанців), проте їхня подальша доля відома. «Король у Жовтому», не без допомоги Лавкрафта, породив по собі окрему систему так званих «Жовтих міфів», тобто творів, де розвивається містичний світ Чемберса та персонажі, що мешкають у ньому. Так, Уот стає сином Касільди та братом Тейла, Наотальба (іноді Ноатальба) обіймає посаду жерця в Ітілі (що в оригінальному творі також може бути як місцем, так і персоною), а Альдонес взагалі згадується як Король. Проте сам Чемберс більше ніде не повертається до цих персонажів.

Примара Правди (або Примара Істини) згадується також у «Жовтому Знаку». На думку Блейлера, Правду з циклу поезії у прозі «Рай Пророків» також можна корелювати з Примарою. Схожа ситуація і з Блідою Маскою. Каміла та Касільда, що названі в авторському епіграфі до «Маски» (друга сцена першого розділу «Короля у Жовтому»), попри свою значущу роль у п’єсі, не згадуються поза її контекстом. Ймовірно, Каміла отримала своє ім’я на честь вампіра Карміли з однойменного роману відомого ірландського майстра готики Шерідана ле Фаню. Також є версія щодо східного походження імені — від арабського «Kamillah». Ім’я Касільди співвідноситься зі святою Касільдою Толедською, дружиною арабського султана. Орієнталізм також простежується у таких назвах, як Галі, Гастур і, власне, Каркоза. Цікаво, що Алек з «Маски» у своїй подорожі втікає саме на Схід, а на до фіґуруючих у збірці США. Тенденції до орієнталізму підхоплює і Лавкрафт: згадайте автора «Некрономікону» Абдула аль-Хазреда.

Озеро Галі — одне з основних найменувань, що перейшли до «Короля» з творчості Амброуза Бірса (захопленість ним Чемберса особливо простежується у «Вулиці Першого Снаряда»). Вперше згадується в оповіданні «Житель Каркози», також зустрічається на початку твору «Смерть Галпіна Фрейзера». Проте тут на читача чекає несподіванка: Галі у Бірса — не озеро і не місце взагалі. Галі — це філософ, автор епіграфів до обох згаданих розповідей. Роберт Чемберс знову вдається до поєднання персонажу та місця, перетворюючи східного філософа на озеро, в якому тонуть два сонця, чиї хмарні хвилі б’ються об берег. Проте і це ще не все. Письменник Маріон Бредлі стверджує, що «Галі — це арабська назва сузір’я Тельця». Сузір’я, в якому розташовані Гаяди та Альдебаран… Крім того, у грецькій міфології існує нереїда (морська німфа) на ймення Гелі, а також німфа Галія. Через те, що походження назви (та мова-першоджерело) остаточно не встановлені, у перекладі назву подано відповідно до мови-оригіналу твору, тобто до англійської.

Вірогідно, найпопулярнішою частиною «Жовтих міфів» є Гастур. Вперше зустрічається у творі Амброуза Бірса «Вівчар Гаїта», де Гастур є богом вівчарів. Бірс майже не описує бога: центральним персонажем у розповіді є вівчар Гаїта та дівчина на ймення Щастя, яку він зустрів. Стилістично найближчим до «Вівчаря» є «Рай Пророків». Цікаво, що у самому «Жителі Каркози» Бірс не згадує Гастура взагалі.

У космології Чемберса Гастур має декілька втілень, що дозволяє розглядати його як певну ідею чи образ, який виражається у різний спосіб. У «Той, що відновлює репутації» Кастейн нарікається «сином Гастура». З одного боку, йдеться про імперську династію, тому цілком можливе пряме трактування цього виразу. З іншого — до цього схиляється більшість критиків — Гастур можна сприймати як місце, звідки походить Кастейн. У «Масці» Гастур потрапляє до того ж списку, що й Альдебаран, Алар та Гаяди, тобто є зіркою чи сузір’ям. У «Жовтому Знаку» подається у парі з Касільдою, що натякає на певну антропоморфність. У «Леді д'Іс» він служить сокольничим. Проте жодного разу — і тут ми маємо справу із серйозним непорозумінням — у Чемберса Гастур не називається Королем у Жовтому. Цю інтерпретацію подають вже наступники «Жовтих міфів».

Походження назви «Гастур» також не піддається однозначному трактуванню. Існує думка (підтримана, зокрема, Блейлером), що слово походить від грецького «Xasthur», а отже, своєю чергою, є видозміненим «Xaos», тобто «хаос». Інші версії, які базуються на індоєвропейській прамові: «Gheis+ter», що перекладається як «жахаюча зірка», «зірка, що жахає», здаються вірогідними через астрономічне походження інших найменувань. Варіація — «Gheis+tor», тобто «той, що приносить жах». Також поважною вважається теорія, згідно з якою «Гастур» походить від «пастор» («pas+tor»), «захисник» та згодом «вівчар». Зважаючи на першоджерело імені, це пояснення видається логічним.

Каркоза, основне місце дії п’єси «Король у Жовтому», теж походить із прози Амброуза Бірса, а саме з оповідання «Житель Каркози». Там Каркоза постає як місто, у пошуках якого блукає самотній подорожній. Аби уникнути спойлерів: сюжет віддалено схожий з «Леді д'Іс», проте геть позбавлений романтики.

У Чемберса Каркоза постає не тільки як місто, але і як певна реальність чи простір. Найбільш ймовірним походженням назви є місто Каркассон, яке існувало насправді. Воно знаходилось у південній частині сучасної Франції та було засновано кельтами. Місто мало лиху славу фортеці катарів — учасників релігійного руху, з яким активно боролася католицька церква протягом XII-XIV сторіч. За наказом Папи усі катари вважалися єретиками, а шлях від єретика до окультиста у свідомості пересічних парафіян Середньовіччя був надзвичайно коротким. Крім того, через це Каркассон часто згадується у поетичних творах як місто приречених на смерть або прóклятих Богом.

Леді з Ісу

Окрім згаданого вище Гастура та очевидного зв’язку сюжету з біблійною цитатою в епіграфі, у «Леді д'Іс» також наявна алюзія на давню бретонську легенду. За переказами, на березі Бретані стояло розкішне місто під назвою Іс, де правив король Арморіки на ймення Ґрадлон та його донька — красуня Дахут. Місто було збудовано