Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 88
Перейти на сторінку:

Коли дорогий гість прибув й з першими люб'язностями було покінчено, Ельвіра запросила всіх до столу. Батько сів в центрі стола, мегера по праву руку від нього, Кіру усадили поруч з Ярославом, а мене навпроти них. Напевно, мачуха спеціально так нас розсадила, аби я мала місце в першому ряді цього спектаклю під назвою «Спокусити та одружити!»

Стискаючи кулаки та ховаючи їх під скатертиною, я намагалася не дивитися на Яра й не ловити його спекотні погляди на моїй сестриці. Здавалося, що я просто вибухну, якщо побачу щось подібне.

— Спробуйте фаршировану курку, Ярославе, — десь на краю свідомості звучав голос мегери, — І ось цей салат. Він дуже смачний, повірте. Кірочка сама готувала, — Ельвіра не переставала хвалити доньку, розказуючи про її нескінчені таланти, починаючи з самого дитинства.

— А ви знаєте, що Кірочка навчалася в Лондоні? — Ельвіра говорила й говорила, ніби доповідь читала на тему: «Кіра — ідеальна дружина!», — Між іншим, Кірочка володіє трьома мовами й закінчила факультет економіки та менеджменту. Цінний працівник в нашій фірмі, так любий?

Мені насилу вдавалося уникати розмови й набивати рот їжею. Хоча й апетиту не було, я не переставала жувати. Тільки б тримати язика за зубами й не бовкнути зайвого.

— Ой, Ярославе, а ви часом не потребуєте кмітливої помічниці? — Я мало не вдавилася шматком салату, — Кірочка б з радістю попрацювала у вас, так доню?

Кіра лише кліпала, мило посміхалася та кивала в потрібні моменти. Якби я її не знала, то чесно, повірила б в її ніжний лагідний характер та скромність. Але ж я то знала правду.

— Взагалі-то, у мене звільнилось одне робоче місце та... — голос Ярослава звучав, ніби крізь вату та я все одно почула його слова.

«Він це серйозно?» — мало не ляпнула я, й різко встала, перевертаючи стакан з соком.

— Вибачте, — промовила, ставлячи стакан на місце, — мушу вас покинути.

Я кулею вилетіла з їдальні й побігла до вбиральні. Мене відверто нудило від ситуації. Та навіть після того, як я виблювала все, що з’їла, легше мені не стало. Як і не з’явилося бажання продовжувати участь в даному фарсі. Та чи був у мене вибір?

Іноді здається, що вибору немає ніколи. Або ж я просто настільки не вірю в себе, що не бачу можливостей. Жодних. І відступаю при першій же перешкоді на моєму шляху.

Вмившись крижаною водою й привівши себе до тями, я вирішила повернутись за стіл. Рано чи пізно, вони все одно прийдуть по мене, якщо вже не вислали когось на мої пошуки.

Заледве я відчинила двері вбиральні, то наштовхнулась на батька.

— Все добре? — його колючий погляд мені ніколи не подобався та я якось звикла до нього. Зараз же, чомусь, хвилювалась й тремтіла.

— Так, певно з’їла забагато.

— Ти часом не вагітна?

Смішний. Якби він знав, як його зять прагне мати дітей, ніколи б таке не запитав. Мені видається, що ще трішки й Влад взагалі перестане мене торкатись. Я йому настільки набридла, що він досі ігнорує мене. І мої дзвінки. Лише раз у два дні відповідає, й то наші розмови тримають кілька хвилин. Я навіть не знаю, чого мені чекати по його поверненню додому. Як то кажуть: «Хочеш миру, то готуйся до війни!» Та я, варто зізнатись, втомилась воювати з Владом. Й ідея про розлучення більше не видається мені неприйнятною та ідіотською.

 З кожною нашою розмовою й черговою сваркою, я вкотре впевнююсь, що Владу все одно на «нас», його більше не цікавить — а можливо ніколи й не цікавила — моя думка. Він мене просто не чує. А мої спроби відновити колишні почуття вважає смішними й непотрібними.

— Ні, батьку.

Відповіла коротко та чесно.

— Впевнена? — перепитав він, хмурячи брови.»

 Не повірив? Невже Влад щось йому наплів?»

Я б не здивувалася. Вони завжди шепочуться в батьковому кабінеті, коли ми приїжджаємо на сімейну вечерю. І відносини у Гліба Вікторовича з моїм Владом такі теплі та товариські, що я іноді навіть ревную. Бо до Влада батько ставиться, як до рівного собі, а мене вважає наївним дівчиськом.

— На сто відсотків. У нас з Владом не найкращі часи, й на це практично не має часу. Він завжди в роз’їздах. То на тренуванні, то на змаганнях. А останнім часом, ще бере участь в сімейному бізнесі Макарових.

Складається враження, що чоловік спеціально мене уникає. І тримає біля себе лише, як частину декору. Принаймні, його поведінка вказує саме на це.

— Я не питаю, чи дитина від нього, — батько зупинив мене, перегородивши шлях рукою, — А чи ти вагітна.

Я задерла голову й відкрила рота. «Що?» — в голові таракани забили на сполох!

— Що? — мало не вигукнула я від обурення.

— Можу повторити, варто?

З чого він зробив такі висновки, я питати не хотіла.

— Ні, не варто, — Я думала гірше не буде, та вочевидь, знову помилилась, — І ні, я не вагітна. Ні від Влада, ні від кого-небудь іншого, — Я відступила у бік, аби обійти батька та він не дозволив.

— Ти думаєш, я дурний? — Я зітхнула й знизала плечима. Ну от що йому від мене треба? — Думаєш, я не бачу, як ти дивишся на цього архітектора? Що у тебе з ним, зізнавайся! — Батько не кричав та тембр його голосу все одно розривав мої барабанні перепонки.

Він не знає меж! Проклятий диявол!

— Ви забагато на себе берете, Глібе Вікторовичу! — викрикнула я, й протиснувшись між ним і стіною, втекла. А я ще гадала, як він сприйме моє бажання розлучитися з Владом. Тепер я знаю, що він його навіть не розглядатиме.

Сльози застеляли очі, котячись по щоках наче горошини. Біль розривав душу, шматував її, перетворюючи в мотлох. Я була на межі від божевілля й за крок до емоційного зриву. Та міцні руки спіймали, обійняли, рятуючи від падіння у безодню.

— Челсі, що трапилось? — його голос, його запах, його обійми зводили з розуму.

— Нічого, нічого, — повторювала я, заливаючись сльозами.

— Не бреши мені. Хтось тебе образив?

Я відчувала, як осідає його голос, як напружились м’язи під тканиною сорочки та як шалено калатає його серце.

1 ... 61 62 63 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"