Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Британці спостерігали, як їхні захисники із Королівських повітряних сил виконували свої приголомшливі аеротрюки, часом збиваючи ворога, а іноді й самі розбиваючись у купі скрученого металу, охопленій жахливим полум’ям. Тиждень за тижнем вони жили, чітко розуміючи, що поставлено на карту: що цей напад на Королівські ВПС був лише прелюдією до повномасштабного вторгнення у Британію. У них було достатньо причин вважати, що саме ці землі стануть наступним кроком у путівнику завоювань Гітлера.
Іноді кажуть, що Черчилль перебільшував загрозу вторгнення, щоб згуртувати народ та вишикувати його за собою. Та я не певен, що так воно і було. У червні 1940 року він був настільки переконаним, що загроза неминуча, що вирушив на полігон у Чекерзі й вправлявся у стрільбі з револьвера та гвинтівки Маннлігера. І щодня він досліджував перебіг подій, аби визначити, коли слід чекати німців.
«Дойче Альґемайне Цайтунґ» 14 липня пророчила, що Лондон наслідує долю Варшави і буде спалений дощенту. А 19 липня Гітлер звернувся до рейхстаґу та запропонував Британії вибір між миром і «нескінченними стражданнями та злиднями». І змалював свої плани: операція «Морський лев», як він її назвав, мультиспрямоване морське вторгнення на південні узбережжя.
Якби Гітлер здобув контроль над небесами й морями, без жодного сумніву — він пішов би на виконання цього плану. Перед узбережжями Голландії у нього було зібрано 1918 барж, і, якби він спромігся переправити свої сили через Канал, важко собі уявити, чи змогла би Британія так довго продовжувати боротьбу. Адже її армію вигнали з Дюнкерка, у неї не було ані фортифікаційних укріплень, ані позицій для відступу.
Успішних вторгнень до країни не здійснювали вже 900 років. Отож Лондон був не лише найбільшим містом у Європі, що швидко зростало (великою товстою коровою, як Черчилль називав свою столицю), а й найбільш незахищеним. Єдині мури і зубчасті стіни були збудовані ще римлянами, та й ті перебували не у найкращому стані.
Гітлеру вкрай важливо було, зі стратегічної точки зору, напасти на Британію: потрібно було вивести її з гри, перш ніж ринутися на схід і зазіхнути на Росію. Ще в липні 1940-го всі обриси та динаміка тієї війни були зрозумілі Вінстону Черчиллю — так само як він передбачав розвиток подій у Першій світовій.
«Гітлер або успішно вторгнеться, або зазнає поразки. У разі невдачі він буде змушений іти на схід, але він її таки зазнає», — казав Черчилль у Чекерзі 14 липня. Завдяки ясній і безпомилковій проникливості в розумінні глобальної картини подій він усвідомлював: якщо Британія виживе, якщо триматиметься на плаву — Гітлер програє, тому що навіть нацистська бойова машина не спроможна вести бій на два фронти водночас.
Саме завдяки Черчиллю (а у критичні моменти тільки завдяки йому) Британія справді трималася на поверхні. Чітко видно, що того літа було щось явно магічне у його лідерстві. Своєю поетичною, а іноді шекспірівською манерою висловлювання він викликав у людей благородство і піднесення — ніби те, що вони роблять тепер, є кращим та важливішим, аніж будь-що зроблене ними раніше.
Подумки він поєднував ідеї свободи та англійського способу життя, на щастя, погода була чудовою, адже немає більш прекрасного місця, ніж Англія у червні. І, мабуть, ця лагідна краса й загострила той загальний настрій, до якого він так заохочував народ: налаштованість відкинути загрозу і впевненість, що Британія — острів, за який варто боротись і за який не шкода загинути. Він формував у людей образ самих себе як маленької зграйки героїв (за аналогією до пілотів повітряних сил), що опираються тиранії та долі, як у тих легендах від Фермопіл до Роркс-Дрифта103 — безсмертних піднесених історіях про кількох, що стоять проти багатьох.
Збадьорені адреналіном, британці справді досягали надзвичайних висот. Протягом останніх 120 років, за моїми дослідженнями, був тільки один період, коли продуктивність британського виробництва перегнала німецьку, — це саме те літо 1940 року. Британія випускала більше літаків, аніж Німеччина, і восени вже змогла відбити атаки люфтваффе. Ґерінґ припустився фатальної помилки, відвернувши увагу своїх винищувачів та бомбардувальників на міста Британії та полишивши аеродроми Даунінґа.
А німці ж могли завиграшки перемогти. Бували вечори, коли кожен доступний Британії літак був у небі, відчайдушно їх стримуючи. І якби Ґерінґ здобув контроль над небом, їх загарбницький флот зміг би безперешкодно перетнути Канал. Уся та армада була б іще більш страхітливою та смертоносною, а завдяки тим французьким бойовим кораблям впевненість Гітлера зросла б незмірно.
Німецький флот було добряче розсіяно в ході Норвезької кампанії, а якби додати до нього французький, разом вони були б просто непереможні. Те, що Черчилль вчинив у Мерс-ель-Кебірі, справді було звірством, та це був вимушений крок — холоднокровний прорахований вчинок воєначальника-скальподера зі степів Центральної Азії.
Таким він і був — воєначальником. Черчилль вів та скеровував воєнні дії у такий спосіб, який був би просто незбагненним для сучасного демократичного політика. Аж до самої капітуляції, та й надалі, він щосили намагався зарадити Франції й змушував генералів відсилати людей і ресурси на битви, які вже давно були очевидно безперспективними. Насправді його навіть ганили за це безцільне витрачання людських ресурсів, вояків 51-ї Гірської піхотної дивізії, чимало з яких загинуло та було взято у полон, і за гаяння часу та енергії у намаганні створити у Бретані редут проти нацистів, ніби він Астерикс.
Тепер, коли Франція пала, він дійшов єдиного логічного висновку — справжньою трагедією є те, що ані адмірал Жансуль, ані Дарлан не спромоглись усвідомити, що їхній світ змінився докорінно. Тож, гадаю, я можу зрозуміти, чому Палату громад так окрилила ця сумна і у стількох своїх проявах огидна бійня.
Частково тому, що Британія нарешті вчинила щось войовниче: після року тремтіння, незграбної тяганини та евакуацій (Норвегія, Дюнкерк) збройні сили Британії у чомусь «перемогли», хай би яким однобоким було змагання чи якою порожньою була ця перемога.
Та важливіше те, що члени парламенту змогли переконатися, що людина, якій вони так неохоче доручили вести себе, мала жилку войовничості та безжалісності, якої більше ні в кого не було. Вони розуміли, що у жодного політика не вистачить духу та самовладання зробити те, що вчинив він. Вони раптом побачили, що Британія може здобути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон», після закриття браузера.