Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

здалеку дім батьків своїх. І кинувся лицем до землі, молячись і говорячи: "Господи, Ісусе Христе, не покидай мене". Був же вечір, і почекав на тому місці блаженний Іван, поки ніч настане. Опівночі ж, прийшовши перед ворота батьків своїх, знову кинувся на землю, говорячи: "Господи, Ісусе Христе, ось дім батька мого, його ж бачити я хотів, але щоб не відпав я через нього від благодаті Твоєї, молюся Тобі, Владико, пошли мені зверху допомогу і силу перемогти диявола і не допусти, щоб я ним подоланий і спокушений був, але дай мені на цьому місці добре життя моє закінчити". Коли так молився, пробув до світанку. Коли настав день, відчинилися двері, і вийшов з дому урядник, що старійшиною був над иншими рабами, і, бачивши жебрака, в рубища одягненого, сказав йому: "Хто ти такий і звідки? І чому насмілився прийти сюди? Іди звідси швидко, ось-бо господарі мої будуть виходити". Блаженний же Іван сказав до нього зі смиренням: "Ось, як же бачиш ти, чоловік убогий я, не маю де голови прихилити, прошу-бо тебе, пане мій, милосердний до мене будь і не відганяй мене звідси, але залиш мене в куті цьому перебувати, я-бо нікому ж ніякого не чиню зла, ти ж від самого Бога отримаєш милість, якщо помилуєш мене і не боронитимеш мені тут перебувати". Той же, змилосердившись над ним, залишив його там. Незабаром же вийшли батьки його з дому, ішли до палат царевих. Їх же бачивши, блаженний весь сповнився сліз і сказав до себе: "Ось волею Божою батьків своїх я бачу, але не утішишся, дияволе. Благодаттю-бо Господа мого ні за що не маю розжарені на мене твої стріли". І, знову зітхнувши, до Бога сказав: "Господи, Ісусе Христе, не покидай мене до кінця". І перебував там, у якомусь, що був при воротях, куті лежав, як Лазар чи як Йов на гноїщі. Батько ж його, бачивши жебрака бідного, що при воротах лежав, почав з трапези своєї посилати йому їжу, говорячи: "Велике є терпіння жебрака цього, що холод і негоду, мороз і дощ терпить без покрову, справді таких є Царство Небесне. Сильний же Бог і нас через нього спасти і тому послав його до нас, щоб, чинячи йому милість, і самі від Бога сподобилися помилуваними бути. Хто ж знає, чи не в такій убогості перебуває улюблений син наш Іван? Про нього ж не відаємо, де є, творімо-бо цьому жебракові те, що хотіли б, аби хтось творив для сина нашого". В один же із днів вийшла мати його за двір і, побачивши Івана вбогого, що в поганих рубищах валявся, погидувала ним вельми і сказала до слуг: "Відтягніть звідси огидного цього чоловіка, не можу-бо тут ходити, поки бачу, як він тут лежить". І зразу, взявши, слуги відтягнули його на инше місце. Блаженний же здалеку дивився на ворота дому батька свого. Якось-бо, бачивши, що вийшов із воріт урядник дому, прикликав його до себе і сказав: "Прошу тебе, пане мій, як же спочатку вчинив зі мною милість, так і нині змилосердися наді мною і зроби для мене малий курінь, щоб мене не бачила господиня ваша і щоб я мав невеликий від морозу захист".

Той же, послухавши прохання його, збудував скоро невелику хатчину. У ній же перебуваючи, святий молився безперестанно до Бога. Щодня ж батько посилав йому їжу, яку він, вдячно приймаючи, роздавав тим, що приходили до нього, иншим жебракам, сам-бо в голоді і спразі завжди перебував і висушив плоть свою великою повстримністю і постом настільки, що можна було кістки його порахувати. У такому терпінні преподобний Іван перебував три роки, не сповіщаючи батькам своїм, що сином їхнім є. Після трьох же років преблагий і чоловіколюбний Господь наш Ісус Христос, зглянувшись на смирення і терпіння раба Свого, явився йому у видінні, кажучи: "Радій, Іване, що, уподобився улюбленому учневі Моєму Іванові-дівственнику, що покинув все і в дівстві чесному пішов за Мною. Ось уже довершився біг твій і прийшов кінець багатьом болям твоїм, по трьох же днях до Мене прийдеш і в покоях праведних оселишся". Збудившись же із видіння, Іван почав з плачем молитися до Господа, говорячи: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що недостойного мене хочеш сподобити спокою праведних, але прошу Тебе, Владико, і батьків моїх згадай, і помилуй їх по великій милості Твоїй, і гріхи їхні очисти, бо Ти один благий і багатомилостивий". Так помолившись, прикликав вищезгаданого слугу батьків своїх, дому урядника, і сказав йому: "Від початку аж до цієї години милостивий до мене ти був, прошу тебе, пане мій, будь милостивий до мене до кінця. Одного ж прошу в тебе, піди скажи пані вашій таке: "Жебрак той, його ж від воріт відігнати веліла ти, просить тебе через мене, говорячи: "Не зневаж мене убогого, згадуючи Владику Христа, але благоволи прийти до мене, маю-бо щось важливе сказати тобі". Пішов-бо слуга, сповістив пані своїй слова жебракові, вона ж сказала: "Хіба жебрак має про що говорити зі мною? Я ж навіть подивитися на нього не можу — він же розмовляти зі мною хоче?" І розповіла мужеві про це. Муж же сказав: "Іди, жінко моя, не зневажай жебрака, жебраків-бо вибрав Бог". Вона ж не послухала його і йти не хотіла. Преподобний же Іван знову послав, говорячи: "Через три дні я помру. Ти ж, якщо бачити мене і розмовляти зі мною не схочеш, жаліти будеш вельми". Вона ж ніяк послухати жебрака не хотіла, проте боролася з думкою довго, говорячи собі: "Що хоче жебрак той сказати мені?" Потім ледве зволила піти до нього, чуючи про смерть, що зближається, і хочучи щось нове довідатися від нього. Вийшла-бо з дому і звеліла рабам своїм принести його перед себе. Не міг-бо преподобний Іван іти ногами своїми, бо хворий був вельми, через те принесений був перед матір свою і покрив лице своє, щоб вона його не впізнала. Почав же говорити до неї так: "Закінчилося вже служіння ваше, о пані, яке мені творили, і винагорода за милостиню приготувалася вам, як же казав Господь у Євангелії: "Що зробите одному з менших цих, Мені зробите". Я ж бо убогий і нічого не маю, благословення тобі одне залишити хочу, але спершу, прошу тебе, присягни мені, що зробиш те, що кажу тобі, і так благословення приймеш". Вона ж із присягою обіцяла йому зробити те, що скаже. Тоді преподобний Іван сказав: "Прошу