Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

Вона ж, прийнявши Євангеліє, обертала його, розглядаючи і говорячи: "Подібне воно на те Євангеліє, яке пан мій спорядив синові нашому". І побігла показати його мужеві своєму. Він же, пізнавши, сказав: "Справді, це те, а не инше, що дали любому синові нашому. Спитаймо його, звідки він має його, чи не знає про дитину нашу, Івана?" І, пішовши до нього обоє, питали, говорячи: "Заклинаємо тебе святою і живоначальноюТройцею, скажи нам, звідки Євангеліє це ти взяв? І де є син наш Іван?" Він же сердечного болю таїти і сліз стримати не міг більше, сказав: "Я син ваш Іван, і те є Євангеліє, яке ви мені дали. Я винен був у печалі вашій, але Євангеліє, яке ви мені дали, навчило мене Христа любити і носити в терпінні благе ярмо Його". Вони ж, це чувши, впали в голови йому й обняли його, плакали дуже довгий час. Охопила-бо їх радість, разом і біль серця, раділи, що знайшовся любий їхній син, боліли серцем, що в такій убогості й нужді опинився, і як до того часу не пізнали його, що перед воротами лежав. Збіглися ж до них усі сусіди, і друзі, і знайомі, і по цілому граді зразу розійшлася вість про віднайдення Іванове, і всі дивувалися, славлячи Бога. Коли це було, преподобний Іван передав душу свою в руки Господеві. Так-бо благоволив Бог, щоб життя Іванове на кінець світською не було забруднене честю і батьків любов'ю, але, щоб, відмовившися від світу ані не пізнавши дружби мирської, відійшов до премирних поселень. Через те взяв його до себе Господь. Мати ж, забувши присягу, скинула з нього старі рубища й одягла його в золототканий дорогоцінний одяг — і в ту годину раптово ослабла і хвора була дуже. Євтропій же, батько Івана, сказав: "Годиться нам вчинити волю сина нашого, не хоче-бо в такому дорогому одязі похований бути". І, скинувши з нього світський одяг, знову в ті ж жебрацькі рубища одягнули його — і зразу Теодора, мати Іванова, зцілилася і стала здорова, як же і перед тим. Чесні ж і святі преподобного Івана мощі, за проханням його, батьки поховали в шатрі тому, в якому жив. Після цього побудували над гробом його церкву, і притулок для подорожніх влаштували великий, і всі маєтки свої на пригощання подорожніх і прогодування убогих дали. Тоді й самі в мирі кінець прийняли, і поховані були в тій же створеній ними церкві, при гробі сина їхнього.

Таке було життя святого і преподобного цього Івана Кущника, такі подвиги і терпіння його, що заради Христа поніс, така його боротьба з дияволом. Його ж перемігши, прийме нині вінець чести на Небесах, у Церкві торжествуючих, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Пансофія, що в царювання Деція від Августалія Олександрійського за Христа постраждав.

Місяця січня в 16-й день

Поклоніння чесним веригам святого апостола Петра

Коли святого апостола Петра Ірод-цар посадив у в'язницю і зв'язав двома ланцюгами залізними, ангел же Господній уночі, коли той спав між двома воїнами, торкнувшись боку, розбудив його і вивів, і спали з нього залізні вериги, як же про те в апостольських Діяннях пишеться. І розійшлася вістка про те преславне Петрове з пут і темниці звільнення по цілому Єрусалимському граді. Тоді хтось із вірних, таємно взявши вериги ті, в себе зберігав, наче самого того маючи перед очима верховного апостола Петра, який після виходу із темниці, не затримуючись, пішов в инші краї, проповідуючи Боже Слово, і вже не з'являвся в Єрусалимі. Прийняли ж вериги ті зцілювальну силу від тіла апостольського, до нього ж приєднані були зв'язанням міцним. І так, як Павлові хустки і пояси, тому що наповнилися його потом, так і Петрові вериги, тому що вгризалися в його тіло, зцілювали недуги і духів лукавих виганяли. Вшановували-бо ті чесні вериги вірні благоговійно, і поклонялися їм, і бережливо охороняли, з роду в рід, як спадок, передавали. Батьки-бо залишали їх дітям своїм, діти, що замість батьків були, своїм нащадкам їх звіряли, один по одному приймаючи й один одному переказуючи, якого в'язня вериги ті торкалися і від чийого тіла освятилися. Таким-бо у спадок перейняттям дійшли до рук святішого Ювеналія, патріярха Єрусалимського. І коли благочестива цариця Євдокія, дружина царя Теодосія молодшого, у Єрусалимі бувши, багато церков збудувала, місця святі царською пишнотою прикрасила і знову до Царгороду поверталася, тоді патріярх Ювеналій, бачивши її велике благочестя і боголюбність, подарував їй багато із духовних скарбів. Між иншими святинями дав і ці чесні і чудотворні святого апостола Петра вериги. Їх же взявши, цариця принесла їх до Царгороду, одну-бо святу веригу дала в храм святого апостола Петра, який був всередині великої церкви, де ж і собор його будували. Другу ж відіслала до Риму доньці своїй Євдоксії, яка була віддана за царя римського Валентиніяна третього. Вона наслідувала у благочесті матір свою, з любов'ю прийняла безцінний той дар, побудувала церкву в ім'я святого апостола Петра на горі Єксквілінській і поклала в ній одну веригу. Знайшлася в Римі й иншаверига Петра святого, якою ж зв'язав був його Нерон-кат, і вона разом із принесеною з Константинополя веригою була покладена. Встановився ж празник поклоніння чесним тим веригам у цей шістнадцятий день січня на честь і пам'ять святого апостола Петра, на славу ж Христа, Бога нашого.

У той самий день страждання святих мучеників Спевсипа, Єлевсипа і Мелевсипа, бабусі їхньої Леоніли та тих, що з ними

Святий Полікарп, смирнський єпископ, учень святого апостола і євангелиста Івана Богослова, сповнений Духа Святого, хотівши примножити Христове словесне стадо, послав учнів своїх у різні краї із відвагою проповідувати Боже Слово. Чувши, що в Галії більше на християн гоніння, бо царський наказ всюди поширився, виданий на убивання вірних, послав туди двох священиків Божих — Андохія і Вениґна, і третього — Тирса, диякона, —