Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Дві. Знову дві смужки. 

Дивлюсь на використані тести на вагітність, що рядочком лежать на поверхні комода і не вірю своїм очам. Весь тиждень мені докучала думка, що я забула про щось важливе, але ніяк не могла згадати про що саме. І лише коли випадково натрапила на упаковку прокладок у дальньому кутку шухляди, що так і не знадобилась мені у цьому місяці, я зрозуміла, що мій червоний день календаря так і не настав. Я відкрила свій жіночий календар на смартфоні, щоб перевірити здогадку, як на весь екран висвітилось сповіщення про затримку в десять днів. Мій цикл не ідеальний, але десять днів вже ніяк не спишеш на гормональний збій.

І це не помилка, бо сім тестів на вагітність, які я зробила за останні два дні, не можуть одночасно змовитись проти мене. Якщо вчора, після двох, я ще мала сумніви, щодо ймовірної вагітності, то сьогодні, після п'яти тестів різних виробників, вже ні про який хибно позитивний результат мова не йде. 

Чи хотіла я коли-небудь народити дитинку? Звісно. І можливо навіть не одну. Але те, що відбувається зі мною зараз, не можна назвати стабільним життям. Одна в чужому місті та одна по життю, мешкаю у квартирі, яку скоро доведеться звільнити, та й на роботі відправлять у декрет. Просто казка.

Але є і позитивна новина, сьогодні я вже не плачу. Увесь жаль за себе вийшов з мене ще вчора, коли я тремтячими руками тримала перший тест, який своїми двома маленькими синіми смужками кричав: "Аліно, ти облажалась".

Я вже не можу про це думати, у мене немає жодної відповіді на ті запитання, що постійно крутяться у моїй голові. Де ми будемо жити, що треба купити малюку, коли піти до лікаря… Слава. Я навіть не уявляю, як йому про це сказати. Те, що це його дитина я впевнена на всі сто відсотків. Зі всієї ситуації, мабуть, це єдине у чому я впевнена. А от стосовно його реакції на цю новину, я аж ніяк не впевнена і чесно кажучи мені моторошно лише від однієї думки, про розмову з ним.

Згортаю тести, що свідчать про мою безвідповідальність, у верхній ящик комода і щільно зачиняю його. Наче від цього дитина має випаруватись. Та думки неможливо зачинити, або заблокувати, вони все одно вирують у голові наче навіжені. Робота, ось що відволіче мене від вагітних думок на перший час, поки я не усвідомлю цю новину. Швиденько привожу себе до ладу і поспішаю в готель, де на мене чекає купа справ і запашна кава. Але тепер вже, мабуть, без кофеїну.

Купую по дорозі свою першу каву без кофеїну і сподіваюсь, що хоча б сьогодні зможу обдурити свій організм і він не запідозрить підміну. Навіть не уявляю, як я зможу протриматись без нормальної кави стільки місяців, бо здається, що справа навіть не у її смаку, а в елементарній залежності від цього напою. 

Захожу у приміщення готелю і одразу прямую до внутрішнього подвір'я, поки моє натхнення мене не покинуло. Знову оглядаюсь навкруги, подумки приміряючи свій задум на обшарпані стіни та брудну підлогу. Поки що це склад непотребу, та місце для будівельних матеріалів на час ремонту, але в мене на нього інші плани. І хоч ці плани влетять Антону в копієчку, думаю, що по закінченню результат буде того вартий. Додатково роблю декілька знімків на телефон і йду до кабінету робити роботу, як то кажуть. 

Проживши дві доби в готелі, зрозуміла, що мені ніхто не запропонував сніданок, а все через те, що вони тут не передбачені. Немає навіть кому кави приготувати, не кажучи вже про все інше. Дівчата казали, що раніше сніданки були включені у вартість проживання, але після звільнення кухаря, нового так і не знайшли, тому відмовились від сніданків взагалі. Ідея, на мій погляд, так собі, тому я вирішила поновити таку послугу як сніданок. 

І тут я зіткнулась з проблемою у пошуку кухаря, і зовсім не через те, що їх немає. Якраз таки навпаки, кухарів які шукають роботу достатньо, а от зарплатня на яку вони претендують, більше ніж трішки вища за ту, яку пропоную я. Всім потрібна повна ставка, висока зарплатня та можливість працювати у крутезному ресторані, а мені потрібен кухар на пів ставки для сніданків у міні готелі, тому всесвіт ніяк не може звести мене з потрібною людиною. 

Під час розмови по відео зв’язку з дівчатами, я пожалілась їм на цю тупикову ситуацію, через яку у мене вже руки опускаються. Соня розповіла, що в компанії де вона працює, більшість працівників молоді спеціалісти, які почали в них працювати одразу після закінчення ВУЗів. А все через те, що керівник вважає, що краще запрошувати на роботу кмітливу молодь, яка йде у ногу з часом, та яку одразу можна навчати за своїми стандартами, ніж переучувати старше покоління, яке противиться будь-яким нововведенням. Тим паче, що молодим спеціалістам теж потрібно десь здобувати досвід. Виявилось, що вона і сама нещодавно була у пошуку дизайнера, а знайшла його саме серед випускників комп'ютерної академії. 

Натхненна прикладом подруги, я й сама вирішила пошукати свого кмітливого та талановитого кухаря серед студентів. Відкриваю пошукове віконце у браузері і вбиваю запит "Де навчаються на кухаря у Львові?". Після всіх моїх пошуків, це моя остання надія. 

Після вирішення робочих питань поспішаю додому, щоб продовжити планувати свято для хлопців. Забігаю до супермаркету у відділ кулінарії і купляю собі на вечерю деруни та баночку сметани. Поки що хазяйка з мене так собі, бо зовсім немає, а ні сил, а ні бажання готувати. От народиться малюк, тоді буду готувати і собі і йому, а поки є можливість ледарювати, я нею охоче користуюсь. 

Вдома розігріваю у мікрохвильовці картопляний шедевр, беру в руки записник і починаю прописувати ідеї для свята, бо за годину у нас з Дашею запланований відеодзвінок, адже до свята залишилось лише три тижні.