Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— Солечко, подай мені ніж, — мама ласкаво усміхається. Зрозуміти її можна. Мрія, яку вона виношувала та з якою присідала всім на вуха, нарешті стала реальністю: усі діти зібралися під одним дахом.

Навіть більше, ніж усі. Чомусь Соля, настільки запрацювавшись, взагалі забула попередити про те, що приїде не одна. Давид, який спочатку цьому й не придав уваги, потім через зуби й усмішку шепотів їй у залі очікування їхнього місцевого аеропорту:

— Ти що, забула родичам сказати, що будеш з чоловіком?

— Це був такий сюрприз, — відповідає із сарказмом. — Ярику, чого ти завмер?

— Ти ж нещодавно говорила, що в тебе нікого немає? — брат не спускає з Кравця очей. Усе вивчає, не здатний зняти навіть у відпустці з себе тягар відповідальності за молодшу сестру. Рись тільки хитро усміхається та при вітанні зазначає, що з Давидом вони й так знайомі.

— А ти звідки знаєш? — хмуриться Ярослав.

— Якби ти був частіше на роботі, то знав би постійних клієнтів у обличчя.

— Ярику, та годі тобі. Мене Христя звати.

Невістка тут взагалі єдина, кому не так цікаво в моменті знайомитися із чоловіком Соломії. У неї тоді мозок забитий дещо іншим — як свого маленького чоловіка розважати в літаку. Адже це буде перша поїздка сина не машиною.

— Гаразд, ми так пропустимо свою реєстрацію на літак, — бурчить Соля. — А від усіх вас, любі брати й сестри, я очікувала дещо радіснішої реакції.

— Тю, Давиде, — Ярослав уже почувається більш розслаблено, поки вони стоять у черзі на реєстрацію. — Ти ж не ображаєшся?

— Якщо врахувати, що в Соломії такі собі за якістю сюрпризи, не ображаюсь, — підколює дівчину й одразу ж щільніше її притискає до себе. Так можна не хвилюватися, що Драгун за своєю улюбленою звичкою, ткне його в бік.

— А ви одне одного коштуєте за вмінням відповідати іронією, — хмикає Ярослав, а далі вже направляє повністю свою увагу на дружину й сина.

Лише вже в літаку повертається до Солі:

— А ти тільки нам влаштувала сюрприз, чи пращури теж не знають?

— Трясця, — лайка з рота дівчини говорить усе виразно замість тисячі слів.

— Ти серйозно? Бабусю до таких новин треба готувати за місяць. Інакше вона таке може ляпнути — ого-го.

— Місяць тому й Давида ще не було, — огризається. А потім обертається до Кравця: — Та й узагалі, любий, ти ж не образишся на мою бабусю, якщо вона дійсно щось скаже не зовсім прийнятне?

— Чи не зовсім прийнятне? — втручається Рись. — Ти зараз точно про нашу спільну бабусю?

Усі вони сміються. Соломія робить собі позначку — усе ж таки після посадки написати мамі про додаткового гостя. Нехай бодай за годину до його приїзду підготує рідню. Однак в аеропорту Шарль де Голля забуває про це геть-чисто.

І згадує тільки тоді, коли таксі зупиняється навпроти будинку батьків. Ще раз про себе лається та шепоче Давиду, щоб той приготувався до дивної реакції старших родичів.

— Чому ти взагалі думаєш, що вона буде дивна?

— Тому що моя бабуся настільки зневірилася побачити мого обраного й онуків із моїми генами, що кілька разів уточнювала, якої я орієнтації. І Клавдія Демидівна правда своєрідна особа. Вона може нормально відреагувати. А може ляпнути будь-що. У неї чи то деменція прогресує, чи все життя соціальних гальм не було.

Давид сміється:

— Все нормально. Навіть якщо вона скаже щось образливе, я буду самою харизмою.

— Дякую, — цілує швидко чоловіка в губи.

— Але ти обіцяла мені після Франції відвідати моїх батьків.

— Звісно. Якщо вже щось і робити, то алаверди.

— Агов, ми приїхали, — перериває їх Ярослав. — Давиде, допоможеш із сумками?

— Звісно.

Соля ж бере сумку Христі з салону, допомагаючи дівчині вибратися з сином на руках. Крадькома дивиться за Давидом. Він уже непогано вписався у її родину. Жартував доречно, дорогою про щось розмовляв із Ярославом, поки Соломія намагалася заснути в літаку, поклавши голову на плече Кравцю.

Вона насправді вперше знайомить чоловіка з родиною. Коханці в неї були. Навіть деякі з них переходили на більш серйозну стадію — коли Соля готова була довірити частинку свого буття їм. Однак надовго її не вистачало жодного разу. Через декілька місяців у Соломії закінчувалась уся зацікавленість у чоловіках. Наскільки її вистачить тут, і сама ще не знає.

Але з Давидом усе трішки по-іншому виходить. Він їй сподобався ледь не одразу. Тим, що він одразу ж прокоментував зачіску Мар’яни? Або тим, що він про неї саму знав? Це потішило точно самолюбство Солі.

І якщо Соля вже собі намалювала мізансцену на порозі батьківського будинку, гідну комедійних етюдів, то її не було. Зустрічав їх у квартирі тільки батько Рисі, а він чоловік увічливий і обережний у своїх емоціях. Тому просто потискає руку і Ярику, і Давиду.

— Дядю, а де всі інші?

— Ох, Солю, чи ти їх не знаєш? Мами ваші в останній момент згадали, що не купили шафран, твій батько їх повіз на ринок, а бабця ув’язалася разом із ними, бо не довірила таку ж важливу справу.