Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Я гучно розплакалася, і поки не заспокоїлася, Крістоф нікого не пустив, а потім все було, як під наркозом. Багато незрозумілих слів, мій підпис, а потім все інше з його батьками... Я пішла з лікарні, шкодуючи про те, що залишила ключі в його будинку, бо зараз хотілося потрапити лише туди, і плакати на самоті, не очікуючи питань від батьків.

Робити було нічого, тому я скористалася своїми вихідними через хворобу, напилася заспокійливих, і просто спала, щоб час минув швидше.

Не знаю, чи вдасться мені, але наступний розділ має бути останнім:)