Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Вона спускалась немов уві сні, не розуміючи до кінця, що відбувається. Будь у цій таверні одна, Кора, мабуть, навіть не змогла б вибратись. Ерік підхопив її на руки, поки Грег пробирався попереду, розчищаючи шлях крізь натовп для них. Лише опинившись на вулиці й вдихнувши свіжого повітря, дівчина нарешті зрозуміла, що відбулося. Пожежа охоплювала таверну. 

— Чого ти ото крутишся як та іграшка? — невдоволено пробубонів Ерік, кидаючи погляд на Марелія поряд. 

Їм вдалося вибратись з таверни неушкодженими, якщо не враховувати, що кілька разів їм наступили на ноги. Й зараз, зупинившись у натовпі, Марелій неспокійно заозирався навколо. Пожежа почалась навколо будівлі, ніби хтось розлив пального, а потім підпалив то, тільки-от пальним і не пахло. 

— Не розумію, — похмуро мовив чоловік, та перш ніж додати щось іще, він зупинив погляд на фігурі у балахоні, що виглядала так само дивно, як і Кора, яка стояла за їхніми спинами в одному плащі. Марелій й не придав би цьому уваги, якби та фігура, помітивши його випадковий погляд, не почала крокувати назад. 

— Як це могло статись… — почав поряд із ним Грег, та Марелій проігнорував його, крокуючи вперед. Зробивши той крок назад, людина у балахоні зацікавила його значно більше. 

— Гей, ти куди? — запитав Ерік, однак з місця не здвинувся, вважаючи за необхідне залишитись поряд із Корою. 

— Як думаєте, у скількох випадках людина, що вчинила підпал, залишається на місці злочину полюбуватись результатом? — запитав Марелій, роблячи ще крок вперед, до вогню. Почне пробиратись крізь натовп — точно загубить балахон. Грег здивовано замовк на полу слові й пішов за ним, намагаючись зрозуміти, що так зацікавило Марелія. Очі його розгублено роздивлялись натовп, та не чіплялись ні за що конкретне. Лише коли людина в балахоні відступила, він нарешті помітив. Й Кора, на мить простягнувши руку до Еріка, живо сказала:

— Дивись! Здається, Марелій правий!

Взявшись за руки, вони пішли через натовп, аби мати можливість перехопити балахон при втечі. Перестрибнувши полумʼя, Марелій побіг до підозрюваного. Людина в балахоні, здається, зрозуміла, що просто зробити кілька кроків у сторону й сховатись за іншими вже не вийде, тож розвернулася й кинулася навтік. Натовп гальмував її, однак так само гальмував й Марелія, щойно він знов дістався людей. Легкий рух ножа, що завжди був із ним. Чоловік сховав його у кишеню так само непомітно як і скористувався ним. Торкнувся чиєїсь руки, що випадково була обрана у натовпі для підсилення. 

— Пустіть! — рикнув він, злизавши кров із пальця, й прискорився. Десь позаду Грег, Ерік і Кора прямували за ним, та Марелій не розраховував на жодного з них. 

Темний балахон кинувся до лісу, й чоловік побіг за ним, відчуваючи прилив сил, що розливався його тілом. Ефект від випитої крові був майже миттєвим. Хоча кров Грега підсилила б його більше, Марелій не вважав доречним затримуватись заради отримання ще більшої сили. Людина у балахоні рухалась спритно, та він не відставав. Десь позаду також почувся біг — компаньйони наздоганяли.

— Стій, сволото! — виплюнув він, виставляючи руку, й на мить пальці його торкнулись балахона, та схопити його Марелій не встиг. Натомість почув панічний писк, що явно належав дівчині. Він хижо засміявся. Знав, як його сміх діє на людей. А особливо на тих, хто опиняється наодинці із ним у темному лісі. 

— Ти не втечеш, сонечко, — впевненим голосом мовив Марелій. — То ж чому б не сказати, нащо ти підпалила таверну? 

Він не очікував на відповідь. Говорив скоріше задля того, аби налякати сильніше. Ніщо не лякає більше, ніж впевненість людини, що переслідує тебе. 

Краєм ока побачив праворуч Грега. Спритний й розумний хлопець. Пішов в обхід, сподіваючись застати злодійку з іншого боку. Ліворуч, трохи далі, крокував Ерік. Нарешті цей бовдур збагнув, що його вовченя здатне попіклуватись про себе. Тож Марелій продовжив говорити, аби дівчина в балахоні не почула наближення інших:

— Хтось тебе скривдив? Мстилася за свою честь? — він знов посміхнувся, бачачи, як фігура попереду завагалася. Які б не були її плани, опинитись у лісі в них точно не входило. 

На диво, з-під балахона почувся тонкий і ніжний жіночий голос:

— А то що, простиш мені підпал? 

 Марелій посміхнувся. Вона уповільнилась, тепер не випускаючи чоловіка з поля зору. Рухалась спиною вперед, й на мить він побачив, як блиснули її очі з-під каптура. 

— Люблю дівчат, що вміють відстояти себе, — зізнався чоловік. — Це ж не перший твій підпал? Невже так багато людей тебе образили?

Вона зупинилась в кількох метрах від чоловіка. Марелій повільно йшов на неї, розуміючи, що Грег й Ерік вже чекають якраз десь позаду. Та тут, почувши холодний сміх, Марелій здивовано підняв брову. Вона — що? Намагалась копіювати його, справді?

— Ти хочеш дізнатись, чи я спалила кілька твоїх воїнів біля ларданських земель, капітане? 

Любʼязна холодна посмішка вмить щезла з його обличчя. Дівчина знала, хто він. А Марелій ненавидів, коли хтось мав переваги. Зробивши випад вперед, він побачив, як ззаду на дівчину кидається Грег. Однак вона немов того й очікувала, та кинулась убік, висковзаючи з їхніх рук. За нею кинувся Ерік, та десь позаду почувся голос Кори:

— Сюди, скоріш! — гукнула вона, й Марелій подумки віддав шану її хитрості. Злодійка кинулась до дівчини, чоловіки — за нею.