Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

 Коли вийшла, акуратно несучи вибрану сукню та туфлі, Шведа стояв, притулившись до стійки і демонстративно копався в телефоні, поки дівчина за касою пускала на нього слини. Він усім своїм виглядом показував, що на провокації не ведеться.                           

 Я досягла лише середини зали, а Макс уже підняв погляд, наче відчув мою присутність здалеку.                  

 Мовчки забрав речі і поклав на стійку.                                

 — Оплата карткою, — сказав він і красномовно додав. — Більше нічого не потрібно.                                                  

 Мабуть, щоб не пропонували бонусні картки та інші акції. Обірвав будь-яку спробу флірту на корені.               

 — Відвезеш мене додому? — попросила дорогою до паркінгу.                                                                                        

 Мажор запитливо підняв брову.                                           

 — Сьогодні мама має приїхати, я хотіла б трохи поприбирати і ще треба написати курсову.                        

 Шведа почухав підборіддя і кивнув.                                    

 — Гаразд. Заїду за тобою завтра о шостій. Будь готова. 

 — Добре, — вимовила усміхнувшись, а в самої серце з грудей чуть не вискочило.                                                       

 Насправді мені просто не хотілося залишатися з ним наодинці після випадку у примірочній. Ще б трохи, і не знаю, що могло статися…                                                         

 Наступний день і шоста вечора настали надто швидко. Я не встигла морально підготуватись. Лише курсову написати. Щодо неї я не обдурила.                                       

 Волосся уклала легкими хвилями, залишивши розпущеним. Сукня обтягувала талію і розходилася, довжиною досягаючи підлоги. А до середини бедра тягнувся розріз. При ходьбі поділ сукні розвіювався, оголюючи ноги в капронових панчохах.                              

 Очі майже не чіпала, тільки пройшлася тушшю по віях. Губи підвела і виділила яскравіше. Консилером трохи підрівняла тон шкіри, підмалювала брови і нанесла трошки хайлайтеру. Збризнула зап'ястя духами, взяла чорний лакований клатч, під колір сукні і туфель, запхала телефон і вийшла.                                                      

 Шведа чекав на парковці, спираючись на ідеально чисту машину. Вона хіба що не сяяла, як і він сам у цьому бездоганному чорному смокінгу.                            

 Коли Макс підняв погляд і наші очі зустрілися... дихання на мить перехопило.                                                

 — Чудово виглядаєш, — прочистивши горло, сказав він і випустив з рук ключі від машини.                                       

 — Ти теж… — пробурмотіла, спостерігаючи, як він нахиляється, піднімає брелок і обходить мене, щоб відчинити двері.                                                                         

 — Прошу, — промовив галантно і подав руку.                   

 Від легкого дотику миттєво вкрилася мурашками. Просто дивовижна реакція мого тіла.                                

 Захід проходив у конференц-залі бізнес-центру, оснащеного сценою, на якій ведучий готувався до початку. Помічники виставили лоти для благодійного аукціону, а гості потихеньку підтягувалися. З панорамних вікон відкривався чудовий краєвид на місто.                                                                                              

 Шведа тримав мене під лікоть, а я намагалася не тремтіти від хвилювання. Занадто багато людей, атмосфера, що давить.                                                              

 Гостей розсаджували за круглими двомісними столами, але наш був на три особи. Офіціанти розносили напої та закуски.                                                   

 — Поводься природно, — прошепотів Макс.                       

 Шлях несподівано перегородив фотограф і зробив знімок.                                                                                            

 — Що це було? — прошепотіла, з жахом озираючись.   

 — Гадаю, наше фото з'явиться в журналі, — усміхнувся Шведа і підвів мене до мера.                                                  

 — Вікторе Михайловичу, — стримано привіталася.         

 — Чудово виглядаєш, — схвально промовив Шведа-старший, потиснувши мені руку. — Сідайте, скоро почнеться.                                                                                   

 Мер був у білому костюмі та виглядав респектабельно. Навколо крутилися журналісти, але охоронці нікого близько не підпускали.                              

 Я вирішила, що поговорю з ним після урочистої частини, коли Шведа-старший виступить із невеликою промовою та закінчаться торги.                                             

 Спостерігати за перебігом аукціону було цікаво. На екрані з'являлися фотозвіти попередніх благодійних вечорів. Щасливі діти онкологічного відділення, в медичний масках та з чеком на оплату лікування та імунотерапії в руках поряд з організаторами. Такі фотографії змушують вірити, що у світі є добро.              

 Шведи також брали участь в аукціоні. Меру пощастило купити вироби з глини, зроблені руками хворої семирічної дівчинки. Сума за підсумками торгів, віддана за неї, привела мене в тихий жах, але справа не в виробі, а в тому, що ще одне життя буде врятовано. Усі ці люди зібралися тут заради однієї мети. Допомогти дітям.                                                            

 Так, можливо, деякі тут тільки для того, щоб засвітитися у ЗМІ, завести вигідні знайомства, але яка різниця, якщо гроші все одно йдуть на оплату лікування.                                                                                     

 У перервах гості вели розмови, до мера багато разів підходили розказати про свій проект, щоб той інвестував саме в нього. Інші просто ділилися політичними новинами. Шведа-молодший водив мене по залі, показуючи картини юних обдарувань.