Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

 – Так, Амелія. Що? – начебто здивовано відізвалася Йовіла на вражений мугик від Вітана. – Повірте, здогадатися було зовсім нескладно. 

Йовіла делікатно упустила той факт, що майже все, що вона знала, довідалася із підслуханих тут і там розмов. Нічого артефакторові про це чути. 

 – Гаразд, ви вже знаєте більше, ніж я міг подумати – і це тільки доводить, що я роблю вам цю пропозицію недарма. Але, повертаючись до інших причин… Скажімо так, вигнати вас не так просто – якимось чином ви залучили на свій бік її величність, і я не можу вас позбутися, як планував до того. Тож те, що ми насправді маємо зробити – це об’єднатися. Ви ж прагнете розкрити усі таємниці королівського відбору, чи не так? – запитав Вітан із таємничою посмішкою і подав їй руку. – Повірте, їх набагато більше, ніж ви можете навіть здогадуватися. 

У світлі кількох сонячних променів, які ледве пробивалися крізь листя, він виглядав досить навіть привабливим – як наче темрява і затінок прибирали його миршавість і непоказність. 

Йовіла взяла його під руку, і вони знову подалися вперед – ще ближче до каплиці Морени, де крізь розбиту плитку і мармур проростав мох, а у білому вапняку ховалися молоді пагони суниці. Але Йовіла не стала би її їсти, навіть якби помирала з голоду – щось їй підказувало, що це не менш небезпечно. 

Раптом вона почула тихе дзюрчання води і помітила, що прямо повз стежку, якою вони йшли, протікав малесенький потічок, що виривався десь з-під каплиці. Певно, всі руйнування, які з нею сталися, були від рук природи, а не якого-небудь з чаклунів чи артефакторів. Та природа нікуди не поспішала, і Йовіла би не здивувалася, якби ця каплиця стояла би тут ще віками. 

 – Уявимо, що я погодилася. Що на мене чекає? Ясно, що ви хочете знати секрети наречених – Амелія вам не розповість їх, і з міркувань честі, і просто через те, що не знає їх. Для того, щоб покопирсатися у чужій нижній білизні, спершу потрібно опанувати мистецтво пліткарства. А леді Ротхед, вже вибачте, у цьому пасе задніх. 

Сорен навіть, на диво, не став сперечатися. 

 – Амелія… чудова в багатьох інших речах. Але ви праві – дізнаватися потрібні і дещо конфіденційні речі в неї не виходить. І ось тут у гру маєте вступити ви. Я не прошу вас розповідати мені все – бачать боги, я волів би не знати любовні пригоди молодих дівиць на видання. Але все, що могло би стосуватися принца та певного кола дворян – це я попросив би доповідати мені, і негайно. 

 – Якого це кола? 

 – Які ви швидкі, Йовіло. Я й так вам сказав більше, ніж слід. Усе інше – після того, як ви дасте згоду. 

 – Ви смієтеся? Ви ж мені ще так нічого і не сказали. Я питала перед цим: що на мене чекає? 

Вітан переступив з ноги на ногу. 

 – Так, тут ви праві – я забігаю наперед. Ця робота буде складною, і, відверто кажучи, небезпечною. Цей мій знайомий хотів би, щоб ви покинули відбір, проте мені здалося за останні кілька тижнів, що ви проти цієї ідеї. Тож це може стати непоганою альтернативою. Ситуація вкрай складна, але я і мої люди зробимо все, щоб уберегти вас в безпеці. 

Йовіла сковтнула слину, що зібралася в роті. Звісно, відчуття були не з приємних. Одна справа – підозрювати, що десь там, за кулісами відбору, наречених ріжуть, що тих свиней, але зовсім інша – коли їй про це майже відкрито заявляв відповідальний за безпеку палацу посадовець. 

Чи справді вона хотіла у це влізати? Те Вістське розслідування принесло їй легке харчове отруєння і шрам на литці, який вже майже зник, але одні боги знають, як все може скластися цього разу. Але… Колонка у “Панні в рожевому” майоріла вже прямо перед обличчям Йовіли, а до веселого танцю літер її імені на самісінькій обкладинці журналу додалася уявна вага золота, що вона би отримала за підвищення. А гроші їй ще ніколи не були зайвими. 

 – Ну тоді краще вам би і справді подбати про те, щоб мене не зарізали. Це ж і трапилося з Ланою, чи не так? – запитала Йовіла, і з подивом почула, що її голос трохи тремтить і звучить зовсім не так впевнено, як їй би хотілося. 

 – Ні. Насправді панну Вільгейм отруїли, а нутрощі потім дістали за допомогою магії. А ось вже панну Лін зарізали – причому досить кривавим способом – прямо у вашому гуртожитку. Тільки чудом вдалося все відмити до повернення наречених. 

Йовіла відчула, як її серце впало прямо в п’ятки, а кров відлила від лиця. Вона.. вона здогадувалася, що нічого хорошого з ними не трапилося, але це було вже занадто. Вона з говорила з Ланою, вона чула, як Елла будувала плани на майбутнє – а тепер їх обох не було, і ніхто, ніхто про це не знав. 

 – Що ви сказали їхнім родинам? – тихо запитала Йовіла. 

Вітан кілька хвилин помовчав. Він говорив про смерті наречених начебто легко, але Йовіла була би ідіоткою, якби не помітила, наскільки сильно це його гнітить. Тепер вона розуміла, чому він був такий злий після зникнення – смерті – Лани. Її вбивця ходив на волі, і він не міг зробити нічого, щоб його викрити. 

 – Правду. Серед дворян вже давно назрівала змова проти королівської родини – це майже не було секретом для тих, хто справді хотів знати. Королева на троні – явище не те, щоб небачене, але для дворянства заледве прийнятне. І коли це вже триває роками… Одруження принца – наша єдина надія на те, щоб хоч якось втихомирити цю ситуацію.