Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Йовіла не могла сказати, що не думала про такий розвиток подій. Але вбивати учасниць відбору, доньок з дворянських чи заможних родин Сентри – це видавалося їй надто ідіотським.
– Але навіщо вони це роблять? І чому тоді взагалі влаштували цей відбір? Одружили би Еріка на першій-ліпшій принцесі, та й по всьому, – пробурмотіла Йовіла собі під носа.
Вони з Вітаном прямували далі, і зрештою опинилися у якісь такій старій і закинутій частині саду, яку Йовілі не доводилося бачити раніше. Трояндові кущі обплітали стовбури дубів, а бутони через брак світла були дрібнесенькі і багряно-червоні, як справжні краплі крові, розлиті повсюди. Якби Йовіла була трохи більш забобонною, вона сприяйняла би це за лихе пророцтво.
– Все, на жаль, не так просто. Є певні… критерії до майбутньої дружини принца, і зібрати їх усі можна тільки на відборі. Але мені, повірте, все це подобається в рази менше, ніж вам.
Йовіла підозрювала, що так усе й було. За весь цей час Сорен склав у неї враження людини відповідальної – навіть у ті моменти, коли він її надзвичайно сильно дратував.
– Які це критерії?
– Королівська таємниця. Є речі, які я не маю права розкривати навіть своїм людям; Амелія, якщо вам цікаво, також не знає.
Ось в цьому Йовіла точно не сумнівалася. Вітан був людиною не тільки відповідальною, але і не надто говіркою, тож якщо вона хотіла щось знати, то, мабуть, їй доведеться рознюхати усе самій.
– Гаразд, нехай навіть так… Тоді розповідайте мені все про цих дворян – і про заколот. Загалом, усе, що мені потрібно знати.
Вітан тяжко зітхнув.
– А немає чого особливо розповідати – про заколот ми знаємо тільки те, що він є. Які родини до нього причетні, де вони збираються, як саме планують усунути і королеву, і принца – це те, що маєте дізнатися ви, Йовіло. Але в нас є кілька основних підозрюваних.
Йовіла з інтересом нахилила голову. Вона не могла уявити, щоб королівські шукачі не могли розвідати щось таке очевидне і масштабне – вочевидь, над цією змовою і справді серйозно потрудилися.
– Гм.. І ви хочете дізнатися їхні імена для того, щоб вигнати з відбору, чи щоб лишити?
– А ви ставите цікаві запитання. Я поки що думав над тим, щоб лишити цю учасницю – вона, наскільки нам відомо, всього одна. Так можна буде спіймати не тільки маленьку рибу, але й розкрити більше імен, а, можливо, навіть дійти до ядра усієї змови.
– Звучить не надто безпечно, – пробурмотіла Йовіла, але подумки погодилася. Певно, це було і справді найрозуміншим, що служба безпеки могла зробити за цих обставин.
– Ви праві. Але, на жаль, в нас просто не залишається вибору. Отож, пригледьтеся уважно до Вілени Їден – її батько останніми роками підпав під підвищення королівських податків і, здається, не надто цим задоволений. Ще Лотті де Ален, і вона зараз наша головна підозрювана – її родина достатньо наближена до королівської гілки, щоб претендувати якщо не на сам трон, то принаймні на герцогський статус.
– ..І це все? – здивовано запитала Йовіла після тривалої паузи. – У вас всього двоє підозрюваних, і ви не можете визначити вбивцю?
– А ви дивитеся прямо в корінь, Йовіло, – в’їдливо відізвався артефактор. – Обидві вони були в усіх на очах під час обох убивств. І їхні компаньйонки також. Тож якщо це і були вони – тоді тут має бути задіяна якась магія.
Йовіла могла би сказати, що в магії ні бельмеса не розуміє, проте вирішила змовчати. Он Сорен вже намагався з’ясувати правду за допомогою атрефактів, і чаклун, певно, йому допомагав, але результатів це багато не дало. Що ж, Йовіла випробує інший спосіб.
– А як же служники? Це міг бути хтось з людей, які працюють у замку, – запитала Йовіла після ще однієї тривалої тиші.
– Їх ми перевірили в першу чергу. Більшість людей працює у палаці роками, і їм можна довіряти. Ті ж, що прибули нещодавно, давали свідчення – і ймовірність того, що вбив наречених хтось із них, надзвичайно низька.
Йовіла не стала сперечатися – зрештою, хто знав палацових слуг краще за Сорена, який у цьому палаці і жив? Чи не жив – Йовіла, насправді, цього не знала, і ніколи не мала вдалої нагоди запитати.
– Гаразд… То я просто буду слідкувати за нареченими, та й по всьому?
– Та й по всьому, – підтвердив Вітан із упевненим кивком. А потім він наче про щось пригадав: – Але ось з компаньйонкою своєю краще попрощайтеся: для того, щоб звузити коло підозрюваних, ми збираємося вислати їх усіх перед наступним випробуванням.
– Наступним? Воно вже визначене?
Йовіла не хвилювалася за Сару – вона чудово знала, що та дасть собі раду за межами відбору. А ось що робитиме вона, одна-однісінька, без рятівного камінчика у брамі та вірної подруги – це вже зовсім інше питання.
– О, воно відбудеться швидше, ніж ви думаєте. У вас не має виникнути із ним труднощів – усе якраз за вашим фахом.
Йовіла не стала розпитувати далі – щось у насмішкуватому, але строгому виразі лиця Сорена підказувало їй, що більше він про це не скаже ані слова, як не питай. А дратувати вона його справді не хотіла.
– Якраз щодо фаху – у мене є до вас одне прохання, яке я, можливо, навіть назву вимогою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна», після закриття браузера.