Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова"

— Тобі дійсно буде легше, коли ти його посадиш чи позбавиш посади судді?

— А ти досі хвилюєшся про щирість моїх намірів?

— Намагаюся зрозуміти тебе, — Роман відпиває каву. — Можеш обертатися. Другий столик біля вікна. Мужик у сірому костюмі.

Віра обертається, наче хоче знайти офіціанта. Натомість затримує погляд на тому самому другому столику. Суддя Баженов майже не змінився за декілька років, поки Віра його не бачила. Дякувати Всесвіту, що їй ніколи не доводилося перетинатися з ним по робочих питанням. У Віри не було жодної впевненості, що її стриманості вистачило б на байдужість до цієї людини.

— Стій, — Віра повертається до Романа. — А поруч із ним хіба не депутат міської ради?

— Здається, так. Ти думаєш, вони тут зараз обговорюють чергову справу?

Віра нічого не відповідає. Тільки пише чоловікові з питанням, чи потрапляє той столик біля вікна у камери. А потім вже повертається до Сердюка.

— Тепер ще за тебе хвилюватися, — зітхає Роман.

— Не хвилюйся. Я звідси з чоловіком збираюся йти.

— Не буде ж він тебе всюди супроводжувати.

— Та годі тобі. Мою причетність до цієї історії вони одразу зрозуміли. Тож нова наша зустріч нічого не погіршить.

— Ти маєш рацію. У мене дійсно з’явилась схибленість на параної.

***

— Віра, почекаєш мене в кабінеті?

Назар розтирає шию долонею.

— Тобі ще довго?

— Буквально двадцять хвилин. Треба розібратися з кухнею: щось вони сьогодні не поділили й ледь не зіпсували бенкет.

Віра і сама втомлена не менше за чоловіка. Вчергове пише сестрі. І вчергове отримає від неї незадоволене повідомлення. Але вже з погодженням переїхати на орендовану квартиру.

Гаєвська втомлено відкладає телефон. Щоб через хвилину знову до нього повернутися. Вона ж забула після розмови з Романом написати Соломії! Розповідає про зустріч судді й депутата, пропонує відеодокази.

Журналістка відповідає ледь не одразу. Мабуть, вона з тих, хто не випускає з рук смартфон. Соломія запевняє, що до виходу матеріалу залишається кілька днів.

Віра витирає спітнілі долоні об диванну оббивку. Щоб хоч трошки освіжитися й заспокоїтися, йде в туалет. Плескає себе мокрими долонями по щоках і начебто приходить до тями.

Її психіка потрохи здає позиції. Якщо раніше Віра спокійно переживала емоційні гойдалки, що неодмінно з’являються в роботі, то зараз її могло накрити усвідомленням власної небезпеки. У неї розмилося відчуття адекватності цього світу. І тільки ось такі моменти біля дзеркала, коли Гаєвська проводила собі мовчазні тренінги, дивлячись в очі, їй ставало легше.

Уже розслабленою Віра найменше очікувала зустріти в коридорі самого Баженова. Одразу ж вона розуміє: сюди він пройшов не в туалет, а цілеспрямовано хотів побачити її. Суддя розпливається в саркастичній посмішці й нахабно розводить руки, ніби хоче обійняти Віру:

— Яка зустріч, пані Віро.

Гаєвська ледь стримує в собі позив блювоти.

— Точно вже не несподівана, чи не так?

Віра зупиняється за кілька кроків від судді.

— Ну як сказати? Я вас тут не очікував побачити насправді. Але якщо ж ми вже з вами знаходимося в одному закладі, то це ж гріх — не підійти.

— Я думаю, Бог би вам пробачив ігнорування мене.

— Я атеїст.

— А воно й видно, що в вас нічого святого нема.

Гаєвська відверто наривається. Але й підтримувати іронічно ввічливий тон Баженова вона не збирається.

— От за що вас, Віро, завжди хвалять у суді, так це за прямоту. Але я хотів поцікавитися, чи не боїтеся ви бути завжди такою нахабною?

— По-перше, я не нахабна, а прямолінійна. А по-друге, у нас вільна країна. Кожен говорить те, що хоче.

— Теж правильно. Тому я навіть не буду вас зараз питати, а просто дам пораду, — Баженов підходить до Віри й схиляється до її вуха: — Не лізьте туди, куди вас не просять. Ще у вас є час відмотати все назад і вийти сухою з води. Чи не думаєте ж ви, що я не потягну за собою на дно всіх?

— Якраз у цьому я й не сумнівалась, — Віра крокує в сторону, аби тільки не відчувати психологічний тиск Баженова й запах його одеколону. — Якщо на цьому поради закінчилися, я піду.

— Ну йдіть поки, — зітхає суддя.