Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

У цей момент Кантабіле та Поллі не дуже звертали на мене увагу. Він пояснював їй, як захистити мій прибуток, заснувавши маленьку вигідну корпорацію. Він говорив про «майнове планування», піднявши кутик вуст. В Іспанії жінки з робітничого класу тицяють собі у щоку трьома пальцями і викривляють лице, щоб показати найбільшу іронію. Кантабіле скорчив таку ж гримасу. Йшлося про захист майна від ворогів: Деніз та її адвоката — людожера Пінскера, і, можливо, навіть від самого судді Урбановича.

— Мої джерела стверджують, що суддя на боці жінки. Як нам знати, чи він не в долі? На роздоріжжі відкривається багато цікавих можливостей. Чи є ще щось в окрузі Кук[164]? Чарлі, а ти не думав податися на Кайманові острови? Це ж нова Швейцарія, ти знаєш. Я б не вкладав своїх грошей у швейцарські банки. Після того, як росіяни отримали від нас усе, що хотіли, у цій міжнародній «розрядці», вони кинуться у Європу. І ти знаєш, що станеться з грошима, заниканими у Швейцарії — всіма цими в’єтнамськими та іранськими грошима, грошима з грецьких колоній і з арабської нафти. Ні, краще купи собі на Кайманах квартиру з кондиціонером. Запасися антиперспірантами й живи щасливо.

— А де гроші на це? — запитала Поллі. — Він їх має?

— Цього я не знаю. Та якщо в нього немає грошей, чому вони у суді обдирають з нього шкуру? Без анестезії. Я можу підказати тобі хорошу річ. Купи декілька товарних ф’ючерсів. Я зірвав на цьому непоганий куш.

— На папері. Якщо цей Стронсон надійний, — втрутилася Поллі.

— Про що ти кажеш? Стронсон — мультимільйонер. Невже ти не бачила його величезного будинку в Кенілворті? І диплома з маркетингу Гарвардської школи бізнесу в нього на стіні? До того ж він збуває товар мафії, а ти знаєш, що ці хлопці не люблять, коли їх намахують. Уже цього вистачить, щоб тримати його в рамках. Але він абсолютно чесний. У нього є місце на Середньоамериканській товарній біржі. Двадцять штук баксів, що я дав йому п’ять місяців тому, він подвоїв для мене. Я покажу тобі матеріали його компанії. Хай там як, а Чарлі достатньо поворушити пальцем, щоб заробити купу грошей. Не забувай, що в нього за плечима бродвейський гіт і касовий фільм. Чому б не повторити це знову? Поглянь на всі ці папери довкола. Ці сценарії й усяка туфта можуть багато коштувати. Може, тут золоте дно. Хочеш побитися об заклад? Наприклад, я знаю, що ви разом зі своїм друзякою Гумбольдтом написали кіносценарій.

— Хто тобі це сказав?

— Моя дружина-дослідниця.

Я розсміявся з цього, досить голосно. Кіносценарій!

— Ти не забув про це? — запитав Кантабіле.

— Ні, не забув. Але як твоя дружина про це дізналася? Від Кетлін?..

— Від пані Тиґлер у Неваді. Люсі тепер у Неваді, бере у неї інтерв’ю. Вже з тиждень живе на гостьовому ранчо пані Тиґлер. Вона сама на ньому господарює.

— А де ж Тиґлер, він кудись поїхав?

— Назавжди. Цей чоловік помер.

— Помер, він? То вона вдова. Бідолашна Кетлін. Їй не щастить, сердешна жінка.

— Ти їй теж небайдужий. Люсі розповіла їй, що ми знайомі, і вона передала тобі вітання. Хочеш їй щось переказати? Ми з Люсі щодня патякаємо по телефону.

— Як Тиґлер помер?

— Його підстрелили на полюванні.

— Це не дивно. Він любив такі розваги. Навіть був ковбоєм.

— І гемороєм.

— Може, й так.

— Ти ж знав його особисто. Не дуже-то його й жалієш, правда? Ти лише сказав: «Бідолашна Кетлін». То як щодо вашого з Флейшером сценарію?

— О так, розкажіть нам, — попрохала Поллі. — Про що він був? Два таких розуми, як ваші, об’єдналися для співпраці — це щось!

— Це була дурничка. Нічого розповідати. Ми так розважалися у Принстоні. Просто забава.

— У тебе немає примірника? Ти, напевно, геть не тямиш, чого він вартує з комерційного погляду.

— Комерційного? Голлівудські часи великих прибутків минули. Вже немає цих шалених гонорарів.

— Цей бік справи можеш залишити мені, — сказав Кантабіле. — Якщо у нас буде справжній шедевр, я знатиму, як його просунути — режисер, кінозірка, фінансування, все по повній програмі. Не забувай, що Чарлі — відома особа, та й ім’я Флейшера ще не зовсім забули. Ми видамо дисертацію Люсі, і вона знову пробудить інтерес до нього.

— Але про що там ішлося? — запитала кривоноса напахчена Поллі, яка так на хвильку і не присіла.

— Мені треба поголитися. І з'їсти ланч. Я мушу йти до суду. А ще до мене має прилетіти друг із Каліфорнії.

— Що за один? — поцікавився Кантабіле.

— П’єр Такстер. Ми разом із ним видаємо журнал «Ковчег». Хоча це тебе не стосується…

Але його це, звісно ж, стосувалося, бо він був демон, заморочник. Його завдання — зчиняти шум і збивати мене зі шляху, спрямовувати в хибному напрямку, щоб я грузнув у трясовині.

— Що ж, розкажи мені трохи про цей фільм, — сказав Кантабіле.

— Спробую. Тільки задля того, щоб перевірити чи хороша в мене пам’ять, — відповів я. — Все починається з полярного дослідника Амундсена та Умберто Нобіле[165]. За Муссоліні Нобіле був офіцером повітряних сил, інженером, пілотом дирижаблю, відчайдухом. У двадцятих роках вони з Амундсеном очолили експедицію на Північний полюс і пролетіли над ним із Норвегії до Сієтла. Проте вони були суперниками і врешті зненавиділи один одного. У наступну експедицію, яку підтримував Муссоліні, Нобіле вирушив сам. От тільки його легший за повітря апарат розбився над Арктикою, і членів екіпажу розкидало по крижинах. Почувши про це, Амундсен сказав: «Мій товариш Умберто Нобіле — він терпіти його не міг, зауважте — впав у море. Я врятую його». Тож він винайняв французький літак і набив його спорядженням. Пілот попередив його, що літак перевантажений і не зможе летіти. Як сер Патрік Спенс[166], пам’ятаю, сказав я Гумбольдтові.

— Який Спенс?

— Це просто вірш, — пояснила Поллі Кантабіле. — А от Амундсен — це той хлопець, який обійшов експедицію Скотта на Південний полюс.

Радий мати таку освічену кралечку, яка його інформувала, Кантабіле, як справжній аристократ, вважав, що заучки та книгогризи нададуть потрібну йому щонайдокладнішу історичну інформацію.

— Французький пілот застеріг його, але Амундсен сказав: «Не вчіть мене, як проводити рятувальну експедицію». Літак таки піднявся зі злітної смуги, але впав у море. Всі загинули.

— Отаке кіно? А як же ті хлопці на кризі?

— Хлопці на кризі посилали радіосигнали, і їх вловили росіяни. На пошуки було виряджено криголам «Красін». Він пройшов