Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дар Гумбольдта 📚 - Українською

Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

409
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дар Гумбольдта" автора Сол Беллоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 176
Перейти на сторінку:
між крижин і врятував двох чоловіків: італійця та шведа. Мав бути і третій вцілілий полярник — то де ж він? Їхні пояснення були сумнівні, й італійця запідозрили у канібалізмі. Російський лікар на борту «Красіна» промив йому шлунок і під мікроскопом виявив людські тканини. Був страшенний скандал. Банку зі вмістом шлунка того хлопця виставили на огляд на Красній площі під величезним написом: «Ось як фашистські, імперіалістичні й капіталістичні пси пожирають одне одного. Лише пролетаріат знає, що таке моральність, братерство й самопожертва».

— Що за фільм жахів з цього вийде, — мовив Кантабіле. — Поки що це якась маячня.

— Я ж тобі казав.

— Так, але тепер ти злий на мене і дивишся вовком. Думаєш, я недоумок і не розуміюся у твоїй сфері. Що я не митець і не здатен це оцінити.

— Це лише тло, вів далі я. Картина, за нашим із Гумбольдтом сценарієм, починається у сицилійському селищі. Канібал, якого ми з Гумбольдтом назвали синьйор Кальдофреддо, тепер привітний літній добродій. Він продає морозиво, і його обожнюють дітлахи. Має єдину доньку — красуню й пестунку. Тут ніхто не пам’ятає про експедицію Нобіле. Та до селища несподівано приїжджає данський журналіст, щоб узяти в старого інтерв’ю. Він пише книжку про рятувальну експедицію «Красіна». Літній чоловік потайки з ним зустрічається і каже: «Дайте мені спокій. Я вже п’ятдесят років як вегетаріанець. Збиваю морозиво. Я стара людина. Не ганьбіть мене. Знайдіть собі іншу тему. У світі повно жахливих ситуацій. Вам не конче потрібна моя. Господи, дозволь твоєму слузі почити в мирі».

— Отже, історія Амундсена та Нобіле розгортається довкола цього? — запитала Поллі.

— Гумбольдт захоплювався Престоном Стерджесом[167]. Він обожнював «Диво в Морґанс-Крік», а також «Видатний Мак-Ґінті» з Браяном Донлеві та Акімом Таміровим. Гумбольдту спало на думку включити у фільм також Муссоліні, Сталіна, Гітлера і навіть Папу Римського.

— Як Папу? — здивувався Кантабіле.

— Папа дав Нобіле великий хрест, щоб він скинув його на Північний полюс. Ми розглядали цей фільм як водевіль і фарс, але з елементами «Едіпа в Колоні». Запеклі великі грішники на схилі літ здобувають магічні здібності і перед смертю мають владу проклинати й благословляти.

— Якщо це має бути смішно, то викинь звідти Папу, — сказав Кантабіле.

— Загнаний у кут, старий Кальдофреддо скаженіє. І вчиняє замах на журналіста. Він зрушує величезну каменюку на горі, та раптом приходить до тями, кидається на каменюку і стримує її, щоб унизу встигла проїхати машина журналіста. Після цього Кальдофреддо сурмить на сільській площі у ріжок морозивника, і коли всі збираються, визнає свою провину. Плачучи, розповідає односельцям, що він канібал…

— Це, певно, руйнує роман його доньки, — зауважила Поллі.

— Навпаки, — сказав я. — Мешканці села влаштовують громадське слухання. І коханий його доньки каже: «Подумайте про те, чим харчувалися наші предки. Коли були мавпами, нижчими тваринами, рибами. Подумайте про те, чим живилися тварини від початку часів. А ми завдячуємо їм нашим існуванням».

Я сказав, що мені пора голитися, і вони обоє пройшли зі мною до ванної.

— Ні, — сказав Кантабіле, — мені це не здається шедевром. Не думаю, що це чогось варте. Та чи маєш ти копію?

Я ввімкнув електробритву, але Кантабіле відібрав її у мене й сказав до Поллі:

— Не гай часу. Іди і звари Чарлі на ланч яйце. Швидше, іди до кухні, — потім сказав уже мені: — Я поголюся перший. Не люблю користуватися розігрітою машинкою. Мене нервує чужий жар.

Він водив деркотливою лискучою машинкою вгору-вниз, відтягаючи шкіру й викривляючи лице.

— Гарненька, правда ж? Як вона тобі, Чарлі?

— Чудова дівчина. Та й інтелект відчувається. Проте, судячи з обручки на лівій руці, у неї є чоловік.

— Так, якийсь шлапак, що знімає телерекламу. Він трудяга. Його ніколи немає вдома. Я часто зустрічаюся з Поллі. Щоранку, коли Люсі їде на роботу у Манделейн, приходить Поллі й стрибає до мене в люлю. Бачу, ти цього не схвалюєш. Але не вдавай з себе святенника, ти загорівся, коли її побачив. Ти намагаєшся її вразити, красуєшся перед нею. Трохи більше стараєшся. З чоловіками ти інакший.

— Я визнаю, що люблю похизуватися у товаристві жінок.

Він підняв підборіддя, щоб поголити шию. Бульбинка його носа мала темні обриси.

— Ти б хотів переспати з Поллі?

— Я? Це абстрактне запитання?

— Нічого абстрактного. Вчора я розбив твою машину й повозив тебе містом. Тепер ми квити. Знаю, що в тебе начебто є гарненька подружка. Мені по цимбалах, хто вона і що вміє, але супроти Поллі вона — недотепа. Порівняно з Поллі всі дівчата просто миршавки.

— У такому разі я мав би тобі подякувати.

— Це значить, що ти не хочеш. Бери свою бритву, я закінчив, — він із виляском тицьнув маленьку розігріту машинку мені в долоню. Відтак відійшов від раковини й прихилився до стіни, схрестивши руки на грудях й однією ногою ставши на носок.

— Ти б краще мене не відшивав.

— Чому ні?

На його безбарвному обличчі виступив блідий рум’янець. Але він сказав:

— Є дещо, що ми можемо зробити втрьох. Ти лягаєш на спину. Вона залазить на тебе, і водночас хилиться до мене.

— Годі з мене цих непристойностей. Перестань. Я навіть уявити цього не можу.

— Не прикидайся зі мною. Не будь зверхній, — він пояснив знову: — Я стою в узголів’ї ліжка. Ти лежиш. Поллі сідає на тебе верхи і подається вперед, до мене.

— Облиш ці мерзенні пропозиції. Я не братиму участі у вашому розпусному цирку.

Він прошив мене вбивчим поглядом, але мені було начхати. Перед ним вишикувалися ціла черга людей, які жадали моєї крові — Деніз і Пінскер, Томчек і суддя, податкова інспекція.

— Ти ж не пуританин, — відказав Кантабіле зловісно. Проте, відчуваючи мій настрій, таки змінив тему: — Твій друзяка Джордж Свібел щось патякав за грою в покер про берилієве родовище у Східній Африці. Що це ще за берилій?

— Він потрібен для важких сплавів, що їх використовують у космічних кораблях. Джордж каже, що має друзів у Кенії…

— Ох, він налагодив таємний канал із чорнозадими. Б’юсь об заклад, вони всі від нього в захваті. Він такий природний, здоровий і людяний. Та я впевнений, що бізнесмен із нього — ніякий. Ти б краще закрутив дільце зі Стронсоном і товарними ф’ючерсами. Він справді башковитий хлопець. Знаю, ти мені не віриш, але я намагаюся тобі допомогти. Вони тебе обдеруть, як липку, в тому суді. Чи ти щось собі заникав? Ти ж не можеш бути аж такий тупоголовий? Невже не маєш якогось посередника?

— Я ніколи

1 ... 63 64 65 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дар Гумбольдта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дар Гумбольдта"