Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Час бою (болю), Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

142
0
20.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час бою (болю)" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 78
Перейти на сторінку:
32 глава

*Давид  

Важке дихання в трубку змусило мене стривожено сісти за стіл. Я ще раз з острахом глянув на найменування контакту й холодна цівка поту скотилася по моїй скроні. Найгірший сценарій, який я міг уявити за час свого перебування у Львові, був втілений у реальність.  

Найбільше за все я боявся втратити її, а зараз вона була в небезпеці й потребувала моєї допомоги. Трясця! Я навіть не знав, де вона.  

Він розгубленості та страху я голосно скрикнув, прикривши голову долонями. Кожна секунда була на вагу золота, а я просто не знав де мені знайти мою кохану. Я не був тим чоловіком, який розбирався у всіх хакерських штучках, але я згадав про те, що в Словенії у мене є знайомий, який в цьому тямить. На щастя, Ян відповів дуже швидко і вирішив мені допомогти.  

Вже через декілька хвилин я мав точну геолокацію Аліни. Викликав таксі й помчав до спортивного комплексу, де вона зараз знаходилася. На щастя, коли я пояснив таксисту всю ситуацію, то він пришвидшився.  

Охоронець на вході хотів мене зупинити й щось запитати, але я проігнорував його й побіг у той зал, де ми зазвичай тренувалися.  

Мене гризла думка про те, що Аліна збрехала зранку. Вона ж казала, що йде на пробіжку. Я запідозрив щось ще тоді, коли вона вдягнула спідницю замість спортивного костюма, але не надав цьому якогось особливого значення. Як же я картав себе за те, що не зупинив її, або ж не склав компанію. Можливо тоді б все було гаразд? 

Поруч з лавкою я помічаю тіло коханої, біля якої калюжа крові. Її білий костюм також по трохи забарвлюється в яскраво-червоний. Я обережно стаю на коліна поруч з нею.  

Відчуваю як в очах починає щипати від цього кривавого видовища. Ще недавно я втратив свого найкращого друга, а зараз міг втратити ще і його сестру. Я ж клявся Святославові, що вбережу його кровинку. Нехай буде проклятий цей світ, якщо я не дотримаю свого слова.  

У мене немає сумнівів у тому, хто це зробив. У цей момент мені хочеться вбити того, хто причетний до замаху на вбивство Алі. Однак, я чудово розумію, що зараз не до помсти. Він ще отримає від мене по заслугах, але тоді, коли їй стане краще. Спочатку я врятую її життя, а потім зроблю все, щоб цей негідник сів за ґрати.  

Вся дорога до лікарні була дуже напружена. Я не відпускав руку Аліни, попри те, що вона вся була вкрита кров’ю. Лікарі всілякими методами намагалися зупинити кровотечу й професійно виконували свою роботу. Проте, їхні занепокоєні та співчутливі погляди говорили самі за себе. Я не хотів вірити в те, що бачив її живою сьогодні востаннє. Ми були не так давно разом, але я щиро кохав її й будував спільні плани на майбутнє. Не міг повірити в те, що всі мої мрії розчиняться в повітрі через мою недбалість...  

— З нею все буде гаразд? — запитую я в лікаря, який біжить поруч з медичною каталкою.  

Мені страшно дивитися на її порцелянове обличчя та бездиханне тіло, яке не подає жодних ознак життя. Хтось назве це звичайною слабкодухістю, але, я вважаю, що кожен чоловік, який щиро кохає свою жінку, стане боягузом, коли її життю буде якась загроза.  

На жаль, лікар так і не дає відповідь на моє запитання. Далі мене не впускають. Я залишаюся поруч з великими білими дверима, надіючись на диво. Гадаю, лише воно зможе витягнути Алю з того світу.  

До мене підходить медсестра, яка тримає в руці склянку з водою та таблетку. Вона бере мене під руку й допомагає сісти поруч з операційною. 

— Випийте. Це заспокійливе. — Я нічого не відповідаю, а просто мовчки роблю те, що вона каже. Мене дивує спокійний та розслаблений вираз обличчя цієї жінки. Мабуть, за стільки років роботи тут вона бачила не одного зневіреного та згорьованого родича. — З нею все буде добре, — продовжує вона, заспокійливо проводячи рукою по моїй спині. Я радий, що бодай не залишився сам у цьому коридорі. Очікування на самоті б довело мене до божевілля.  

Медсестра продовжує сидіти зі мною. Всі навколо метушаться й бігають, а поруч з цієї операційною неначе життя зупинилося. Ми мовчки думаємо про своє. А втім, я зауважую, що починаю стресувати менше, коли ця жінка поруч зі мною. В якийсь момент вона просто починає наспівувати легку та веселу мелодію, під яку мені хочеться спати. Я притуляюся головою до стіни й намагаюся вмоститися зручніше. Однак, не встигаю, бо той самий лікар з’являється переді мною.  

— Спокійно. — Як тільки я хочу заговорити, він простягає перед собою руки, щоб зупинити мене. — З вашою дівчиною все гаразд. Її життю більше нічого не загрожує. Однак, зараз вона спить і їй потрібен відпочинок. Ви зможете провідати її лише через годину.  

Після слів лікаря мені стало краще, але напруга остаточно не спала. Я вже добре вивчив кривдника Аліни й знав, що він може завдати наступний удар у найнеочікуваніший момент. Коли небезпека минула я негайно вирішив зайнятися цим питанням, поки все не зайшло надто далеко.  

— Де у вас тут вбиральня? — запитую я у медсестри. Вона привітно посміхається до мене, а в її погляді так і читається: “Я ж казала, що з нею все буде добре...”. 

— Йдете прямо й потім звертаєте на ліво. Останні двері в кінці коридору. — Схвально киваю на її пояснення і йду за вказаним маршрутом, стискаючи в руках свій смартфон.  

На щастя, у вбиральні виявляється порожньо. Я зачиняю за собою двері на замок і включаю воду, щоб нашу розмову точно ніхто не підслухав.  

— Вона жива? — чую по той бік слухати. Так і хочеться розмазати по стіні цього психа. Він ще сміє питати про її стан?  

— Жива, — гарчу я, відчуваючи, як ненависть тече по моїх венах. Ніколи не думав, що так часто відчуватиму це жахливе почуття. Востаннє я так злився на свою матір, яка була нічим не краща за цього ненормально. — Послухай сюди, я втомився від усіх цих ігор. Я віддам тобі весь борг і навіть докину зверху, тільки дай нам спокій. Аліна заслуговує на те, щоб бути щасливою. — Ця дівчина варта всього, а я не можу гарантувати їй навіть безпеки. Тепер я виню не лише його, а й себе. Ми всі припускалися помилок, які спровокували такий результат.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час бою (болю), Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час бою (болю), Соломія Даймонд"