Читати книгу - "Секрети родини Бенет, Кері Блек"

Пустеля, високі гори без рослинності, туман, який був не вологий, а палкий та обпікав шкіру. Повний місяць  світив на замок з гострими шпилями до якого нас трьох вели. Чомусь я думала, що підземний світ виглядав як лава, по якій безперешкодно ходять демони та мучаються люди. Але не зважаючи на червоні тона, які були навіть в повітрі, то можна віднести підземний світ до цілком земного. 

З вʼязниці нас вивели настільки швидко, що я не встигла навіть подумки попрощатись з батьком. Я готувалась до найгіршого. Катування, знущання, бої батогами та коли ми зайшли у величезний замок та нас провели до головного корпусу чотири кремезних демона зі шкірою вкритою хутром, яке торкалось до мене та я відчувала наскільки хутро жорстке. То перед моїми очима повстала картина, яку я не очікувала побачити. 

Напівголі мʼязисті чоловіки танцювали та привертали увагу декількох жінок у залі. Чоловіки не виглядали як демони, але від них відчувалась магія Хаосу. Скоріше вони всі були в людській подобі для приваблення жінок. 

- Вітаю, - з відкритих арок вийшов чоловік з розстібнутою чорною сорочкою,  довгим білявим, майже попільним волоссям світло карими очима, що дивно, адже я думала очі в них зазвичай жовті. Він грайливо посміхнувся та заграв грудними мʼязами від чого, що студентки, що я, мимоволі опустили погляд на чоловічі груди. 

- Не все так погано, - прошепотіла Олівія задивляючись на чоловіка.

Я стояла посередині та прикрила руками дівчат, щоб демон не наблизився до них та вони йому не потрібні були. Він підійшов до мене та заглянув у очі. 

- Мене звуть Асмодей, - промовив він шепотом вітаючись тільки зі мною, а потім повільно перемістив свою руку на мою. - Я не зроблю нічого, чого б ви не хотіли, - він ніжно поцілував мою руку та знову підняв погляд на мене. - У нас сьогодні свято в честь жінок, яких доля привела до нас. Приєднуйтесь. 

Останнє хоч і звучало тихо та грайливо, але було не запрошенням, а скоріше наказом. 

- Твоя яка? - підійшов до нас ще один демон та промовив дивним голосом, наче робот. Чорне волосся, смаглява шкіра, але без сорочки та в одних шортах. Він виглядав трохи меншим ніж Асмодей, але це не заважало йому хтиво дивитись у наш бік. 

- Ця чорненька, - мовив до нього таким самим дивним голосом Асмодей. 

Навіщо вони змінюють голоси? 

- Я собі світлу магичку візьму, кажуть трахаються вони шикарно, - хтиво посміхнувся смаглявий демон . 

- Гей! - перевела погляд на демона, який облизувався на Ліліану. 

Демони нахмурили брови у здивуванні. 

- Ви зрозуміли їх? - Ліліана смикнула мене за рукав та з переляком глянула. Ніби демони не вони, а я. 

А я ж зрозуміла наскільки зараз можу видати своє коріння та зробивши вдих взяла себе до рук. Раніше я не чула демонської мови, тому навіть не знала що таке існує. 

- Здогадалась, - лиш відповіла та перевела погляд на демона позаду Асмодея. - Занадто він витріщався. 

Асмодей прискіпливо глянув на мене та допитувати далі не став. 

- Прогуляємось? - протягнув він руку до мене та знову це не запрошення, а наказ. - Я обіцяю, що дівчатам ніхто і нічого не зробить. Слово короля демонів. 

- І вам можна вірити? - глянула я на нього примружившись. 

- Вірити? Демонам? - засміявся голосом робота смаглявий демон. 

Я перевела злий погляд на нього.

- Зевул, я не дозволяю тобі підходити ні до однієї з них! - грізно мовив король мовою демонів та так званий Зевул опустив очі та розвернувся до виходу. 

Король перевів погляд на мене та його посмішка знову засяяла на обличчі. 

- Думаю нам є, що обговорити, - знову він протягнув до мене свою руку та я знала, що виходу немає. Я взяла його руку та кивнула дівчатам. Надіюсь вони зрозуміють, що без мене нікуди не ходити. 

- Мої хлопці приглянуть за ними, - намагався заспокоїти мене король демонів, хоча від його слів стало більш тривожно. 

Він відвів мене подалі від танців, але ми стояли так, що я бачила Ліліану та Олівію, які нервово зиркали навколо. 

- Я просив одну жінку, а мені передали аж трьох, - демон погладив мою руку. 

- Кого просили? 

- Посередника, - посміхнувся він, не бажаючи видавати того хто поміг йому. - І давай без цих формальностей, Каро.

В середині похололо все, не зважаючи на те що атмосфера була занадто гарячою. 

- Я підслухав розмову у вʼязниці, - він знову погладив мене по руці пояснюючи звідки знає моє ім’я.

- Як ми взагалі в ній опинились? - це питання занадто цікавило мене. 

- Вас затягла Астарта, - відповів він згадуючи червоноволосу демоницю. 

- Те місце було переходом?

Асмодей усміхнувся та відповідати не став. 

- Вам жінки потрібні для потомства? - обережно розпитувала далі. 

- Так, - кивнув він. 

- А чому з демоницями не…- я намагалась підібрати правильне слово, але на язику крутилось лиш «спарюєтесь».