Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Корнелія хмурилася, гріючи простягнуті руки над лінивим полум’ям, яке, здавалося, повністю ігнорувало пориви вітру й жило собі своїм життям, охоче розбавляючи густу темряву ночі теплим яскравим світлом. Тіло поволі розслаблялося й позбувалося кайданів холоду, а з глибин шлунку сонно виринав голод.

– Подивитеся за м’ясом? – попросив Ірвіс, наблизившись до дівчат.

Він двома вправними рухами по обидва боки від вогнища встромив у землю по два металеві кілки з підковоподібними кінцями, які з’єднав між собою додатковими металевими шпицями. На них за мить опустив кілька шампурів із рядами щільно насаджених м’ясних кубиків.

– Ось, укрийся, – Метлін, виринувши з темряви, бережно опустив на плечі дроу тепле покривало й коротко поцілував кохану в щоку, опустившись на колоду навпроти.

– І ти візьми, щоб швидше зігрітися, – промовив Інґвар, який ішов слідом за Метліном, і простягнув Корнелії таке ж покривало.

– Дякую, – спантеличено промовила та, прийнявши дар і простеживши поглядом за тим, як лорд незворушно обійшов вогнище й опустився біля ельфа, про щось його тихо запитавши.

– Можна запитати про дещо особисте? – поцікавилася раптом Кора, поправляючи на плечах ковдру.

– Так, – кивнула Еллі.

– Між вами з лордом щось є? Ви коханці?

Від неочікуваності принцеса подавилася повітрям і поглянула на дроу таким обуреним поглядом, що та зрозуміло кивнула:

– Все ясно.

– Що саме тобі ясно? Звідки такі божевільні думки? – мимоволі зашарівшись, запитала Її Високість.

– Ясно, що в нашого лорда, схоже, невзаємне кохання, – сумно зітхнула дівчина. – Я ще не бачила, щоб він про когось так піклувався.

Корнелія перевела задумливий погляд на дракона, чий тьмяний силует таємничо осяювало помаранчеве світло вогнища. Чоловік, схоже, не чув дівчачої розмови, бо уважно розповідав щось Метліну.

– Невже? – не повірила Еллі.

Хіба такий розкішний чоловік може не мати коханої жінки? У Середньому світі за ним би черги тягнулися – в цьому дівчина не сумнівалася.

– Ми з Метліном на землях Скальдів живемо вже понад п’ятнадцять років. Ще жодного разу я не бачила нашого лорда разом з якоюсь красунею, а якщо й бачила – теплими стосунками там і не пахло.

– Про кого це ви тут шепочетеся? – до дівчат цього разу навідався Арсен.

Він, нагородивши їх чарівною усмішкою, простягнув дві чашки з запашним гарячим напоєм.

– Пригощайтеся! Приготував за особистим рецептом.

– Тут немає ніякого зілля спокуси? – насмішкувато поцікавилася Кора.

– На жаль, – розвів руками хлопець, важко опустившись біля Корнелії, – мій інстинкт самозбереження підказує, що якби я наважився на цей відчайдушний крок, один жорстокий ельф у парі зі смертоносним драконом вибили б із мого тіла дух. А я ще так мало світу побачив!

– Ти хотів сказати «так мало сердець розбив»? – коротко реготнула дроу.

– Ображаєш. Не роби з мене монстра. Хіба ж я винен, що природа нагородила мене божественним тілом і диявольською вродою? – в карих очах спалахнули самозакохані, а втім, насмішкуваті іскорки. – Я ніколи й нікому не обіцяю нічого зайвого й більшого, ніж насправді можу дати. Жінки з власної дурості розкидаються своїми серцями, а потім дивуються, чому ті б’ються, вдаряючись об стіну байдужості. Треба мати розум і думати головою, а не іншими… органами.

Корнелія мимоволі скривилась і знову поглянула на Інґвара. Вона геть не очікувала, що він теж на неї дивитиметься, а тому їх погляди перетнулися. Вона зніяковіло всміхнулась і зробила кілька ковтків чогось приємно солодкого з гіркуватими нотками, дуже схожого на гарячий шоколад, який дівчина так любила ще з дитинства.

А тоді в її голові раптом майнула дивовижна здогадка. Та настільки дивовижна, що принцеса всім тілом сіпнулася, ледь не подавившись напоєм.

– Ти чого? – здивувалася Кора.

– Нічого, – прошепотіла Еллі хрипко, збрехавши: – порив вітру зловила.

А сама вчепилася в ту здогадку, як потопельник – за соломину.

«Чи можливо, – думала вона майже панічно, відчуваючи, як заходиться в дикому ритмі власне серце, – що Інґвар Хродґейр є моєю спорідненою душею?»

У пам’яті охоче виринули слова вчорашнього передбачення. «Врятуй свою споріднену душу…» – чи могла та жінка мати на увазі саме лорда? Він же сам учора зізнався, що його дракон помре, якщо не зняти кайдани Чорнобога в найкоротші терміни.

«Це доволі схоже на правду! Однак, я не відчуваю між нами жодного надприродного зв’язку. Так, за першої зустрічі якась іскра усе ж промайнула, проте не більше».

Від таких важких думок Еллі спохмурніла ще більше. Їй однозначно треба було з кимось поділитися вчорашніми подіями, щоб не ятрити собі душу задарма й не накручувати себе марними здогадками. Дівчина вже щонайменше сотню разів пошкодувала про свій дитячий ображений учинок, себто про те, що приховала від Інґвара передбачення, в яке досі до кінця не могла повірити.

«Що як ця деталь насправді дуже важливий нюанс в контексті цієї подорожі? Що як вона могла б якось уплинути на план Інґвара?» – дедалі більше тривожних теорій виникало в голові дівчини, активізуючи сигнали паніки.

– Ну як, зігрілась? – голос Кори втрутився у внутрішній діалог Корнелії.

– Що? А-а… Так! – трохи розгублено відказала та у відповідь, а тоді не втрималася від запитання: – Коро, як саме ти зрозуміла, що Метлін – твоя споріднена душа?

– Ну-у… – дівчина ненадовго задумалася, звівши погляд догори, – це сталося раптово: того року ми з подругами вирішили відмовитися від традиційного святкування літнього сонцестояння в колі консервативних старійшин, які вважали своїм боргом провести цілий день у храмі за молитвами замість того, щоб нормально привітати Дажбога з його святом. Натомість ми вирушили до південно-східного кордону нашого домініону – там, посеред широкого річища, затесався один невеличкий острів – нейтральна територія з дуже затишними тісними райончиками, великим ярмарком і розкішним пляжем. Про те місце між дроу завжди ходило багато епічних легенд. І якщо говорити саме про знать, то лише найвідважніші з її представників, а це здебільшого молоде покоління, наважувалися ризикнути власною репутацією, щоб відчути на смак справжнє життя без жодних обмежень і морально-культурних тисків.