Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Через кілька секунд до мене дійшло, що я дуже помилилася. Відсунувши мобільний на витягнуту руку, я прокричала на весь голос. Та що ж я за дурепа така?!

– От чорт! Чорт, чорт, чорт... – стогнала я, увіткнувшись у подушку, і протяжно стогнавши.

– Даринко, що сталося? – прибігла з кухні стурбована мама.

– Усе нормально, іди, – посміхнулася я їй і присунула до вуха мобільний.

Чортів Кирило! Я ж так була впевнена, що це його номер! Усе передбачив, гад вузькоокий. Подивившись на екран, зрозуміла, що він не кинув слухавку. Дідько, ну чому саме він?!

– Вибачте, я помилилася номером, – якомога невинніше проговорила я.

Може, пощастило, і він не впізнав мене?

– Чуєш, дика видра! – закричав він на мене розлючено. – Ти що думала, я тебе не впізнаю?! Тільки ти настільки тупа, щоб спочатку нахамити, а потім сказати: «Та яка різниця?».

– Вибач, – змогла видавити я, пальцем намагаючись натиснути відбій і закінчити цю дивну розмову.

– Навіть не думай кидати слухавку! – накричав на мене Кай, немов знаючи, що я збираюся зробити.

Екстрасенс, чи що? Навіть холодок по спині від його голосу пішов.

– Номером я помилилася, чого кричати-то? – спробувала захищатися.

– Твої курячі мізки зовсім перестали працювати?! – шум посилився, точно хлопець кудись біг. – Що це за принц ще, з яким ти мене сплутала? І взагалі, звідки в тебе мій номер? Я страшилам його не даю.

– Сам ти, покидьок із зачіскою, змащеною клеєм ПВА! – схопилася з ліжка і почала намотувати кола навколо столу. – Радів би, що я тебе хоч раз принцом назвала! Тебе, ексгібіціоніста недоробленого, так у житті ніхто більше не назве!

– Хто? Як ти мене назвала, страшила нахабна?!

– Ексгібіціоніст ти! – усміхнулася. – Що не знаєш такого слова?! А мене ще тупою називає!

– Та знаю я, що це означає, – Кай чомусь зітхнув. – А ти-то, сама знаєш, дурна? Я що ходжу і плащ перед школярками відкриваю?!

– Я, звичайно, вже не школярка, але переді мною ти голим ходив! – не подумавши, відрізала я.

– Хто перед тобою голим ходив? – тремтячим голосом поцікавилася мама в мене за спиною.

– Чортів покидьок, – прошипіла я, чітко чуючи, як Кай сміється по ту сторону слухавки. – Я тобі ще це пригадаю.

– Хто це був?! – мама розвернула мене до себе, і забрала з рук мобільний, ледве встигла натиснути на відбій.

– «Прекрасний принц»? – прочитала мати й з жахом втупилася на мене. – Хто це? У тебе що, вже почалися статеві зносини?

– Зносини? Що?! – до мене дійшла суть сказаного мамою, і я скривилася від огиди. – Що це за термін такий для сексу?!

– Значить, почалися! – мама впала в крісло, збліднувши. – Ти хоч оберігаєшся?

– Мам! – крикнула я, хапаючись за голову.

Як і більшість батьків, мою маму було важко переконати в її поспішних рішеннях щодо мене.

– Ти так виросла, – тепер моя матінка почала плакати, як зазвичай дивуючись, що діти ростуть так швидко.

– Мам! – знову скрикнула я, – немає в мене нікого! Цей Кай – придурок, яких світ не бачив! Егоїст чортів! – трохи захопилася я описом негідника, сидячи біля крісла на колінах, намагаючись її заспокоїти.

– Так твого хлопця звуть Кай? – схлипуючи, погладила мене по голові. – Красиве ім'я.

– Це все, що ти з моїх слів почула?! – вигукнула я, обурившись.

Таке враження, що вона чує тільки те, що хоче! Почувся дверний дзвінок, кого там ще принесло?!

– Мам, немає в мене хлопця! – востаннє спробувала я донести до неї. – Я піду, відчиню, посидь тут і заспокойся.

Піднялася і підійшла до вхідних дверей, і, забувши поцікавитись кого нелегка принесла, одразу відчинила їх.

– Сюрприз! – крикнула Руслана, вішаючись мені на шию.

Невисока дівчина зі спортивною статурою, висвітленим темно-русим волоссям, великими сірими очима і пухкими великими губами. Зі сторони здається, що при такому описі, вона зовсім не схожа на мене, але що в неї, що в мене той самий погляд, характерний для майже всіх Лютих, той, який бабця шарлатанка назвала вовчим. Та й від її обіймів у мене захрустіла спина, вона ніколи не знала міри.

– Ти звідки тут? – здивовано промовила я, намагаючись дихати крізь копицю її освітленого волосся.

Сестра ніколи не приїжджала до нас додому, вона жила в іншій області. До того ж наскільки я пам'ятаю, вона вступила цього року до медичного. Так що вона тут забула?

– Дарусюка, ти чого трубку не береш?! – відпустивши мене, вона ввалилася в передпокій із досить великою валізою.

– Тебе що, з дому вигнали? – злякано запитала у відповідь, дивлячись на валізу. Тітка Наталя, сестра тата, жінка з жахливим характером, всі її побоюються, а Руслану вона завжди виховувала стальною рукою. Що правда у неї так цього не вийшло, тому що характер передався і сестрі, як і жага до волі та всього забороненого мамою.