Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Артур ішов пустельними вулицями. У цьому районі не було пожеж. Очевидно, сюди піратські метальники вже не могли дістати. Всупереч цьому, місто стало безлюдним.

- Сподіваюся, всі вже встигли дістатися площі, - думав Артур. - Хтось міг збагнути сам, почувши звуки бою. Решту вже мали попередити про евакуацію.

Зненацька принц почув чоловічі голоси десь попереду.

- Навряд чи хтось із захисників міг опинитися тут, - подумав Артур. - Найімовірніше - це загони Кірка.

Принц пригнувся і почав крастись уздовж стін, ховаючись за клумбами та палісадниками. Діставшись до перетину вулиць, він побачив постаті піратів. Розбійники про щось сперечалися, розмахуючи руками.

Артур підкрався ще ближче і пірнув у арку, що вела на подвір'я. Зачаївшись за рогом, він зміг почути розмову бандитів.

Схоже, піратський натовп розділився на два табори. Одні вважали, що треба негайно зайнятися пограбуванням. Інші доводили, що спочатку треба розправитися із захисниками та лише після цього починати грабувати.

- А я кажу - настав час уже пошукати, чим тут можна поживитися! Поки інші ватаги не обчистили місто замість нас! Якір їм у бухту!

- Точно! Клянуся тельбухами, місцеві городяни не відмовляться поділитися з нами золотом та коштовностями!

- Як каже наш боцман, не відкладай здобич на завтра, якщо можеш набити кишені сьогодні! Га-га-га-га!

- Правильно! Золото чекає на нас прямо по курсу, залишається тільки взяти його!

- А якщо сюди пришвартуються королівські стражники? Потрібно спочатку їх усіх перерізати! А потім уже попустуємо, як годиться!

- Знаю я тебе, кишка кальмара! Як тільки ми підемо, ти сам полізеш шукати золота, а ми залишимося з порожнім трюмом!

- Але чаклун наказав нам поспішати до замку на всіх вітрилах!

- Я ще слухатиму накази якогось вискочки! Ми прийшли сюди по золото! Правильно, хлопці?

Натовп схвально загомонів.

- Але чаклун обіцяв нам багату нагороду, якщо ми візьмемо замок штурмом без його допомоги!

- То йди, коли він тобі обіцяв. Тряси кістками! А я краще пориюсь у будинках багатеньких слинтяїв!

- Ще невідомо, що він там обіцяв. Може, тут ми піднімемо більше! Та ще й без жодного чаклуна!

- Правильно! Якщо він не брав участі, то й ділитися з ним не будемо!

- Але ж у замку повно золота! У скарбниці короля буде чим розжитися!

- Так і лицарів там повно! Не думаю, що вони відчинять нам двері та запросять усередину розпити пляшечку рому.

- Напевно, чаклун і сам хоче накласти лапу на скарби короля! Буду я через це кров проливати?!

- Отож! Краще нагребемо барахла до ватерлінії та знімемося з якоря!

- Нехай інші йдуть штурмувати! Ми й так утомилися. Пошукаємо вина, щоб відновити сили!

Пірати голосно зареготали.

- То що, братки? Невже ми пройдемо повз здобич, коли вона сама проситься до рук? Та ні за що, брамсель мені в горло! Хто зі мною?

Пірати з радісним криком розбіглися в різні боки. З небувалим завзяттям вони почали вибивати двері й з гуркотом нишпорити в будинках містян.

Артур був уражений, як легко жадібність і боягузтво опанували піратським натовпом.

Самотужки принц не міг тут нічого вдіяти. Ховаючись від розбійників, він через внутрішні подвір'я перебрався на сусідню вулицю та відійшов якомога далі. Було очевидно, що ця частина міста вже була захоплена піратами. Тож хлопець побіг у бік площі.

Через якийсь час Артур почув шум бійки. Коли він добіг до таверни "Червона троянда", йому відкрилася несподівана картина. На веранді пані Марго лупцювала качалкою пірата, який намагався винести велике барило.

Очевидно, розбійник уже встиг не раз прикластися до нього. Він явно був п'яний. Похитуючись, злодюга намагався ухилитися від качалки, але й барило кидати не хотів. Тим часом господиня затято обсипала пірата ударами, супроводжуючи їх добірною лайкою.

Побачивши озброєного Артура, пірат кинув барило і побіг геть.

Пані Марго гнівно трясла качалкою з веранди йому вслід:

- Негідник! Мерзотник! Надумав залізти в мій винний льох?! Поганець! Я не потерплю такого неподобства! Злодюга! Вештаються тут усілякі пройдисвіти!

Помітивши Артура, вона перейшла на нього:

- А ти чого витріщився? Таверна зачинена! Нема чого тут вештатися! Теж хочеш щось вкрасти?

Хлопець примирливо підняв руки:

- Ні. Я просто хотів сказати, що на місто напали пірати й вам потрібно пройти до ратуші для евакуації.

- За що мені таке покарання? - відклавши качалку, Марго зі злістю почала жбурляти посуд зі столів на тацю. - При перших звуках вибухів вся прислуга розбіглася! Ледацюги! Навіть не прибрали зі столів! Безсовісні! Як можна було кинути немитий посуд? Дармоїди!

- Тут залишатися небезпечно, довкола блукають загони розбійників!

- Гості, які втекли та не заплатили за рахунком - ось хто справжні розбійники. Пограбували бідну жінку! Шахраї! І головне - жодного стражника в окрузі! Мерзотники!

Здається, її лайка пішла вже другим колом.

- Вам потрібно йти у безпечне місце! - намагався переконати її Артур.

Марго зміряла його грізним поглядом з голови до ніг.

- Щоб я пішла та залишила все майно без нагляду? Поки якісь брудні обірванці тиняються навкруги й тільки чекають моменту, щоб щось поцупити?

- Слухайте, всі жителі вже зібралися біля ратуші. Напевно, гості, що втекли, зараз там. Отже, ви можете піти туди та взяти з них гроші.

Марго задумливо витерла руки об фартух, а потім зняла його і повісила на бильця веранди. Недовірливо подивившись на Артура, вона обернулася і рішуче попрямувала до площі.

Принц спантеличено дивився їй услід. Виконувати завдання батька виявилося справді непросто.

По дорозі назад Артур побачив, як з провулка вийшли троє воїнів короля. Два лицарі підтримували третього воїна. Той ішов насилу, закинувши руки на плечі своїм помічникам.

Здалеку принц впізнав у двох лицарях Стефана та Антонія - своїх колишніх охоронців. А коли наздогнав їх, упізнав і третього воїна. Ним виявився начальник охорони Марк.