Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Квітки Життя" автора Вероніка Вієрі, Михайло Мішин. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 95
Перейти на сторінку:

- Ха, дивись, ось і Артур, - озирнувся Стефан, почувши кроки принца.

- Ну і вигляд у вас, Ваша Світлосте! - ледве не розреготався Антоній. - Бачили б ви себе в дзеркало!

- Точно! - посміхнувся Стефан. - Живе втілення сажотруса і манекена для биття!

- На землі валявся, але не злякався, - насупившись, повторив Артур приказку учителя.

Він на ходу витяг хустку і почав витирати обличчя. Біла тканина миттєво вкрилася темно-сірими плямами.

- Мабуть, теж потрапив у халепу! - прокректав Антоній, тримаючи Марка за пасок.

Начальник охорони ледве йшов. Краще було б сказати, що лицарі не підтримували його, а тягли на собі.

- А самі що? - з викликом спитав Артур. - Не схоже, що ваш день пройшов успішно.

- Нам добряче дісталося біля східної брами, - повідомив принцу Стефан. - Розбійники обійшли місто та розпочали штурм. Ми встигли вчасно і змогли відбити напад. Але пірати притягли з собою метальник вогню на лафеті!

- Так, метальник - це сила, - підтвердив Антоній. - Вибухом моментально винесло ворота! Пірати почали обстрілювати нас вогненними зарядами. Напевно, пів кварталу згоріло, перш ніж Стефану вдалося дотягнутися до метальника променем.

- Мені просто пощастило, - з погано прихованою гордістю заявив Стефан.

- Снаряди, що залишилися, спалахнули так яскраво! Я думав, що осліпну! - витріщив очі Антоній.

- То що, вам вдалося зупинити розбійників? - з надією спитав Артур.

- На якийсь час, - відповів Стефан. - Ополченці хоробро билися. Хоч вони й не справжні воїни, а звичайні містяни. Вони не давали піратам проскочити в пробитий пролом. Тому спершу здавалося, що ми втримаємо ворота.

- Але потім ополченці чомусь стали лаятись і битися між собою, - зітхнув Антоній.

- Так, почалася повна плутанина, - кивнув Стефан. - Вони немов забули про піратів і почали бити один одного.

- Скажу чесно, мені теж хотілося дати Стефану в око, - винувато посміхнувся Антоній. - Чому це він перший поцілив у метальника вогню, а не я? Тільки зусиллям волі зміг стриматись.

- Можливо, там було щось схоже на чорну сіль? - уточнив Артур.

- Не знаю, - замислився Стефан. - Але це точно було впливом якоїсь темної магії. Через цей хаос пірати легко увірвалися до міста. Почалися вуличні бої.

- Крім того, до грабіжників підійшло підкріплення, - вигукнув Антоній. - З'явилися лиходії з арбалетами.

- Так, нам довелося відступити під обстрілом з арбалетів, - засмучено підсумував Стефан. - До того ж Марк був поранений стрілою.

- У рану могла потрапити отрута, - повідомив Антоній. - Тож ми поспішаємо донести його до шпиталю, поки не стало гірше.

- Треба передати королю, - уважно глянув Стефан на Артура. - Ополчення не зможе довго чинити опір! Скоро загони ворогів уже підійдуть до замку!

У цей час вони вийшли на центральну площу. Тут їхні дороги розійшлися. Артур помчав у бік королівського замку, а лицарі звернули до шпиталю.

За хвилину Артур вибіг на балкон до короля.

- Батьку!

- На кого ти схожий? - грізно глянув на нього Петроній. - Чому твої обладунки понівечені, наче ти побував у каменедробарці?!

- Це дрібниці. Головне - я виконав твоє завдання! Містяни вже зібралися біля ратуші.

Король невдоволено глянув на сина, затримавши погляд на його пошарпаній броні. Зробивши великий вдих і з шумом видихнувши, Петроній відповів:

- Дякую, Артуре.

- Це ще не все. Східна брама зруйнована, Марк поранений, - випалив хлопець. - Пірати вже захоплюють один район за іншим. Незабаром вони підійдуть до замку!

Король спохмурнів і схрестив руки на грудях. Він глянув у далечінь повз сина, вдивляючись у міські квартали.

- Але є й хороша новина, - похмуро додав Артур, - якщо так можна сказати. Значна частина піратів зайнята пограбуванням, тому не збирається брати участь у штурмі замку.

Петроній лише зневажливо пирхнув.

Раптом почувся шум крил і на подвір'ї приземлився гігантський орел.

- Толій! Що тобі вдалося побачити? - різко повернувся до нього король.

- З піратського корабля вивантажують щось масивне, закрите чохлом, - повідомив орел. - Важко сказати, що це. Можливо, якесь стінобитне знаряддя.

- Схоже, це і є секретна зброя Кірка, - скривився Петроній. - Що ж, якщо він вирішив розіграти свій головний козир, то незабаром він і сам буде тут.

- Так. Кірк уже у місті, - підтвердив Толій. - Бачив його в оточенні головорізів та лепкоїдів.

Король замислився. Він схилив голову і прикрив очі рукою. Усі завмерли, чекаючи на його накази. На балконі замку настала повна тиша.

Не минуло й хвилини, як Петроній важко зітхнув і випростався. Він обвів усіх поглядом і твердо сказав:

- Нам потрібно зосередитись на захисті замку та Квітки. Для оборони міста в нас уже недостатньо воїнів. Трубіть загальний збір. Ми готуватимемося до облоги.

Почет короля заворушився, збираючись виконувати наказ.

- Толій! На тобі місія особливої ​​ваги, - скомандував Петроній. - Лети на острів Лундмарк. Розкажи нашим союзникам про все, що тут відбувається, і від мого імені попроси допомоги якнайшвидше. Від них так і не надійшла відповідь. Ми не можемо більше чекати.

- Виконую, - злітаючи, прогудів орел.

- Лука! Відправ гінця в ратушу, - продовжував король. - Усім мешканцям терміново пройти у двір замку для евакуації. Поранених винести зі шпиталю на ношах.

- Так, Ваша Величносте.

- Карло! Будьте готові зачинити ворота, як тільки всі увійдуть.

Петроній обернувся до сина.

- Артуре, твоє завдання - вивести містян через підземний хід.

- Так, тату.

- Ти відкриєш таємний прохід і покинеш місто разом із жителями.

- Що?! Ні, я залишусь і битимуся!

- Це наказ. Ти виведеш людей і підеш разом із ними. А потім закриєш прохід із того боку, щоб ним не змогли скористатися вороги.

1 ... 63 64 65 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"