Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ха, дивись, ось і Артур, - озирнувся Стефан, почувши кроки принца.
- Ну і вигляд у вас, Ваша Світлосте! - ледве не розреготався Антоній. - Бачили б ви себе в дзеркало!
- Точно! - посміхнувся Стефан. - Живе втілення сажотруса і манекена для биття!
- На землі валявся, але не злякався, - насупившись, повторив Артур приказку учителя.
Він на ходу витяг хустку і почав витирати обличчя. Біла тканина миттєво вкрилася темно-сірими плямами.
- Мабуть, теж потрапив у халепу! - прокректав Антоній, тримаючи Марка за пасок.
Начальник охорони ледве йшов. Краще було б сказати, що лицарі не підтримували його, а тягли на собі.
- А самі що? - з викликом спитав Артур. - Не схоже, що ваш день пройшов успішно.
- Нам добряче дісталося біля східної брами, - повідомив принцу Стефан. - Розбійники обійшли місто та розпочали штурм. Ми встигли вчасно і змогли відбити напад. Але пірати притягли з собою метальник вогню на лафеті!
- Так, метальник - це сила, - підтвердив Антоній. - Вибухом моментально винесло ворота! Пірати почали обстрілювати нас вогненними зарядами. Напевно, пів кварталу згоріло, перш ніж Стефану вдалося дотягнутися до метальника променем.
- Мені просто пощастило, - з погано прихованою гордістю заявив Стефан.
- Снаряди, що залишилися, спалахнули так яскраво! Я думав, що осліпну! - витріщив очі Антоній.
- То що, вам вдалося зупинити розбійників? - з надією спитав Артур.
- На якийсь час, - відповів Стефан. - Ополченці хоробро билися. Хоч вони й не справжні воїни, а звичайні містяни. Вони не давали піратам проскочити в пробитий пролом. Тому спершу здавалося, що ми втримаємо ворота.
- Але потім ополченці чомусь стали лаятись і битися між собою, - зітхнув Антоній.
- Так, почалася повна плутанина, - кивнув Стефан. - Вони немов забули про піратів і почали бити один одного.
- Скажу чесно, мені теж хотілося дати Стефану в око, - винувато посміхнувся Антоній. - Чому це він перший поцілив у метальника вогню, а не я? Тільки зусиллям волі зміг стриматись.
- Можливо, там було щось схоже на чорну сіль? - уточнив Артур.
- Не знаю, - замислився Стефан. - Але це точно було впливом якоїсь темної магії. Через цей хаос пірати легко увірвалися до міста. Почалися вуличні бої.
- Крім того, до грабіжників підійшло підкріплення, - вигукнув Антоній. - З'явилися лиходії з арбалетами.
- Так, нам довелося відступити під обстрілом з арбалетів, - засмучено підсумував Стефан. - До того ж Марк був поранений стрілою.
- У рану могла потрапити отрута, - повідомив Антоній. - Тож ми поспішаємо донести його до шпиталю, поки не стало гірше.
- Треба передати королю, - уважно глянув Стефан на Артура. - Ополчення не зможе довго чинити опір! Скоро загони ворогів уже підійдуть до замку!
У цей час вони вийшли на центральну площу. Тут їхні дороги розійшлися. Артур помчав у бік королівського замку, а лицарі звернули до шпиталю.
За хвилину Артур вибіг на балкон до короля.
- Батьку!
- На кого ти схожий? - грізно глянув на нього Петроній. - Чому твої обладунки понівечені, наче ти побував у каменедробарці?!
- Це дрібниці. Головне - я виконав твоє завдання! Містяни вже зібралися біля ратуші.
Король невдоволено глянув на сина, затримавши погляд на його пошарпаній броні. Зробивши великий вдих і з шумом видихнувши, Петроній відповів:
- Дякую, Артуре.
- Це ще не все. Східна брама зруйнована, Марк поранений, - випалив хлопець. - Пірати вже захоплюють один район за іншим. Незабаром вони підійдуть до замку!
Король спохмурнів і схрестив руки на грудях. Він глянув у далечінь повз сина, вдивляючись у міські квартали.
- Але є й хороша новина, - похмуро додав Артур, - якщо так можна сказати. Значна частина піратів зайнята пограбуванням, тому не збирається брати участь у штурмі замку.
Петроній лише зневажливо пирхнув.
Раптом почувся шум крил і на подвір'ї приземлився гігантський орел.
- Толій! Що тобі вдалося побачити? - різко повернувся до нього король.
- З піратського корабля вивантажують щось масивне, закрите чохлом, - повідомив орел. - Важко сказати, що це. Можливо, якесь стінобитне знаряддя.
- Схоже, це і є секретна зброя Кірка, - скривився Петроній. - Що ж, якщо він вирішив розіграти свій головний козир, то незабаром він і сам буде тут.
- Так. Кірк уже у місті, - підтвердив Толій. - Бачив його в оточенні головорізів та лепкоїдів.
Король замислився. Він схилив голову і прикрив очі рукою. Усі завмерли, чекаючи на його накази. На балконі замку настала повна тиша.
Не минуло й хвилини, як Петроній важко зітхнув і випростався. Він обвів усіх поглядом і твердо сказав:
- Нам потрібно зосередитись на захисті замку та Квітки. Для оборони міста в нас уже недостатньо воїнів. Трубіть загальний збір. Ми готуватимемося до облоги.
Почет короля заворушився, збираючись виконувати наказ.
- Толій! На тобі місія особливої ваги, - скомандував Петроній. - Лети на острів Лундмарк. Розкажи нашим союзникам про все, що тут відбувається, і від мого імені попроси допомоги якнайшвидше. Від них так і не надійшла відповідь. Ми не можемо більше чекати.
- Виконую, - злітаючи, прогудів орел.
- Лука! Відправ гінця в ратушу, - продовжував король. - Усім мешканцям терміново пройти у двір замку для евакуації. Поранених винести зі шпиталю на ношах.
- Так, Ваша Величносте.
- Карло! Будьте готові зачинити ворота, як тільки всі увійдуть.
Петроній обернувся до сина.
- Артуре, твоє завдання - вивести містян через підземний хід.
- Так, тату.
- Ти відкриєш таємний прохід і покинеш місто разом із жителями.
- Що?! Ні, я залишусь і битимуся!
- Це наказ. Ти виведеш людей і підеш разом із ними. А потім закриєш прохід із того боку, щоб ним не змогли скористатися вороги.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.