Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Чесно я вже втрачала надію, що колись побачу її. Він був схожим на робота без неї.

Він прочистив горло, а потім глянув на мене поглядом, який я не змогла розпізнати.

— В мене з’явилось багато причин усміхатись, і якщо ти хочеш, щоб я усміхався я буду це робити. Звичайно, не просто так. За все буде своя ціна. — хитро сказав він.

— І що ти хочеш, щоб я зробила, щоб ти подарував мені от ту чарівну усмішку? — запитала я, піднявши одну брову.

— В мене є декілька варіантів. — задумано сказав він.

Я відкрила рота, щоб запитати, але Давид наблизився до моїх губ, а тоді різко поцілував. Відчула, як він сильно стиснув мої стегна, але при цьому не завдаючи сильного болю. Я запустила одну руку в його вологе волосся, а іншою доторкнулася його грудей. Під рукою відчувався його швидкий ритм серця. Але мій не був іншим.

— Думаю цього досить, — сказав він хриплим голосом, коли відсторонився.

Я часто покліпала, щоб мій затуманений зір прояснився.

— Так. Якщо кожного разу буде така плата, я не проти.  — сказала я, відчуваючи на своїй шкірі рум’янець.

Давид засміявся. Його сміх був таким щирим, що я розтанула від цього видовища.

Коли ми повернулись на яхту, Матео повідомив, що приготував нам обід. Маленька кухня була забита напівфабрикатними стравами. Я сіла за стіл біля Давида. Я вже була настільки зголодніла, що ладна з’їсти все, що тут було.

Я хитро посміхнулась, коли в моїй голові з’явилась дивна, але божевільна ідея. Давид глянув на мене здивованим поглядом, коли я приземлилась на його коліна.

Він дивився на мене явно зацікавлений.

— Я хочу тебе погодувати. — пояснила я.

— В мене нема проблем з координацією.  — сказав він, звівши брови.

Я зітхнула, стримавшись, щоб не закотити очі.

— Я себе відчуваю маленьким хлопчиком, який не вміє тримати ложку, — пробурмотів він, коли я стала накручувати на виделку пасту.

— Перестань бути буркотливим дядьком, і їж. — сказала я, слідкуючи, щоб нічого не впало.

Кутики його губ здригнулися, стримуючи посмішку. Я глянула на нього примруживши очі, та стисла губи. Ще трохи і я б її побачила. Але він покидьок, який вміє руйнувати моменти.

Я піднесла ще одну ложку пасти до його рота.

— Тоді мені прийдеться нагодувати тебе так само. — сказав він, пережовуючи їжу.

— Не доведеться. — промовила я, хитро посміхаючись.

— О-о-о… ще й як доведеться. — сказав він, стиснувши моє стегно. — Ти зараз змушуєш мене їсти з твоєї руки, і не дозволиш мені такого задоволення, зробити це для тебе? Це не обговорюється.

Чоловік підсунуся разом зі мною на колінах, а тоді потягнувся до виделки, яка лежала на столі. Я облизала губи в передчутті.

— Хороша дівчинка, — пробурмотів він, коли я з’їла, те що він мені дав.

Я звузила на нього очі.

— Тобто, якби я не зробила цього,  я була б поганою дівчинкою? — перепитала я, піднявши обидві брови.

Він хмикнув.

— Якщо б ти була поганою дівчинкою ти б не сиділа тут в такій позі, — сказав він суворим тоном.

— А в якій?

— Ти не хочеш цього знати. — промовив він, набираючи щось з тарілки, не була певна, що то було.

Мої груди стиснулись, а шкірою почав ширитись рум’янець.

— Твоя правда, я не хочу знати. — сказала я, образившись. — Тримай свої мазохістські наміри при собі.

Він доторкнувся до мого обличчя змушуючи глянути на нього. Я не охоче зробила це.

— Ти так мило ображаєшся, — тихо сказав він, і заправив пасмо мого волосся, яке спало на обличчя.

Я показово надула губи. Давид побачивши це засміявся, голосно. Він злегка відкинув голову назад, показуючи свою білосніжну усмішку. Я вкотре розтанула.

— 1:0. — пробурмотіла я, явно задоволена собою.

— Що? — Перепитав він, а посмішка з його обличчя почала зникати.

—Я знову побачила її. — сказала я, посміхаючись.

— То ти це все придумала, щоб побачити ще одну усмішку? — вражено запитав він.

— А що? Я стала залежною від твоїх посмішок. Тому захотіла побачити її знову. Ти сам винен, що ховав їх від мене. — відповіла йому.

Я почала злізати з його колін, але раптом він притиснув мене не даючи зробити цього. Я запитально глянула на нього, але він нічого не відповів. В його очах заграли вогники, і я розуміла, що він вже щось задумав.

Давид нахилився до мене, обпалюючи своїм диханням мою шкіру. Я зглитнула, і почала насторожено стежити за його діями.

— Очевидно в тебе появився борг. — прошепотів він біля мого вуха.

Його рот опустився на мою шию, залишаючи вологі поцілунки на моїй шкірі. Я сильніше вчепилась за свою нижню губу, закусивши її сильніше.