Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

ЩОДЕННИК КАТА

Попри очікування, на ПАР мені довелося затриматися. Ненадовго, на кілька діб. Втім, чому «всупереч очікуванням», нічого я не очікував, а отже, просто – на ПАР мені довелося затриматися.

Якби справа не стосувалася затримання іншого ката, напевно, я б обурювався, вимагав сприяння (надто офіційно звучить, але як написати простіше – не знаю), розмахуючи своїми правами та повноваженнями. Якби… в глибині душі, тій, не найглибшій глибині, в якій сам собі можеш зізнатися в мотивах та спонуканнях тих чи інших вчинків, мені була приємна несподівана затримка, нехай і викликана не найприємнішими обставинами.

Сонячна буря. Вона й загадкове повідомлення не виходили з голови. Ось чим хотілося зайнятися насамперед! Подумавши – добре, що часу було достатньо – я вирішив, що це цілком можна поєднати. У сенсі – моє завдання з пошуку ката-ренегата і мій раптовий, але не такий несподіваний інтерес до бур.

За два дні поліція достатньо звільнилася, щоб приділити мені час.

Місцевий капітан (називаю його капітаном, бо на хлопці була відсутня форма, а табличку на дверях я дочитати не встиг) прийняв мене у своєму кабінеті – невеликій кімнатці з якої, проте, відкривався чудовий краєвид на посадкове поле, усипане різновеликими зорелітами.

– Джо Бугатті – кат, як же, як же, пам'ятаю, приходив він деякий час назад, ось у цьому кріслі сидів, теж все розпитував.

– Про що? – мимоволі вирвалося в мене.

– Та про кораблі. Вимагав повний список тих, що прилетіли на ПАР безпосередньо перед бурею.

Зовнішність капітана (чи не капітана) була досить своєрідна. Все тіло ... ні, не так – принаймні, видима частина тіла (або частини тіла) були зататуйовані. Різнокольорові та різновеликі лінії, виповзаючи з-під одягу, спліталися на передпліччях, кистях, шиї, обличчі поліцейського у складний орнамент. Так і тягнуло простежити за ними, розглянути малюнок, вловити систему, і це страшенно відволікало від розмови.

– Навіщо йому? – щиро здивувався я.

– Ти мене питаєш!

– Вибачте. Ви надали йому інформацію?

– Та пішов він і ви всі телепа ... – капітан осікся, прокашлявся. Дивно, але поліцейський зніяковів. А я ось ні – звик. – Ні, не надав. Це – закрита інформація.

– Секретна, – не втримався я.

– Секретна? Чому секретна, просто… для службового користування і не діло всіляким там ката… гм, цивільним її надавати.

– Я, як ви помітили, не зовсім цивільний, – легкий чи важкий натяк на свої повноваження, – мені потрібно знати, куди вирушив Джо Бугатті, після зустрічі з вами.

– Думаю, на Адоніс.

– Ви думаєте чи знаєте?

– А чого тут знати, він питав, коли найближчий рейс до Адонісу.

– А ви?

– А я йому не довідкова, як і тобі! Зайдеш у відділ зовнішнього спостереження – другі від моїх дверей, вони скажуть, полетів, чи пішов з космопорту. Якщо пішов, займай міських поліцейських. До мене все?

– Останнє питання, – крісло було мало того, що незручне, так ще й моторошно рипіло. – Після Бугатті, у вас не боліла голова, чи може легке запаморочення?

– Любий мій, я – начальник поліцейського відділку космопорту, та в мене щодня голова йде обертом, а про біль і говорити нема чого! Тепер все?

– Тепер все.

– Щасти!

Моє питання про головний біль, запаморочення було задано не випадково. Ці симптоми – наслідки втручання телепата у мозок реципієнта. Якщо людина не бажає добровільно повідомити те, що цікавить, у телепата завжди є можливість добути це іншим шляхом.

У відділі зовнішнього спостереження, або простіше кажучи – стеження, я дізнався, що Джо Бугатті купив квиток на Адоніс і відлетів. Нічого не залишалося, як купити квиток самому і… відлетіти.